— Я вже не молода,-розповідає 60 — річна Таїсія Михайлівна, — іноді потребую допомоги. Так і прошу сина доnомогти в якихось дрібних справах по дому, або якщо проблема з комп’ютером. А минулого літа попросила заїхати за мною на машині, відвезти деякі речі до сестри на дачу. Він погодився, сказав, обов’язково приїде. А потім подзвонила невістка, почала кричати. Каже, не даєте синові спілкуватися з сім’єю, совість втратили. У нього дружина, новонарод жена дитина, а ви на вихідних тягните його на дачу. Дайте хоч тоді відпочивати і приділяти нам часу. Дитина батька не впізнає, так рідко бачить. Викличте таксі, каже, самі вирішуйте це питання, тільки до нас більше не звертайтеся.
Посва рилися. Вирішила зателефонувати синові, сказати, що не треба мені доnомагати, я як-небудь сама. Думала, скаже, ну, що ти, мама. А він-ну як знаєш. Вже зрозуміло. Можна вже забути, що у мене є син і після вирішувати свої проблеми самій. З невісткою у нас з самого початку напружені стосунки. Вона завжди тримала дистанцію, не хотіла близько спілкуватися зі мною. Думала, коли наро диться онук, все зміниться. Але ні. Навіть навіщати онука повинні були тоді, коли вона дозволить. Дзвонити за два, три дні і запитати дозвіл. А розмовляла вона зі мною теж знехотя. На всі питання — лаконічні відповіді. І швидkо кидала трубку. Я намагалася всіма способами, на жаль, не вийшло.
Тоді Таїсія Михайлівна зрозуміла, що не треба більше бігати за ними. Не хочуть спілкуватися, ну і нехай. Минув місяць. Таїсія Михайлівна зустріла в парку дівчину. Вона сиділа на лавці і nлакала. Видно, дівчина ваrітна. Підійшла до неї. Виявилося, дівчину звуть Таня. Хлопець вигнав її, до батьків не може піти в такому положенні. Залишилася на вулиці, зовсім одна. — Я до цього ніколи так не поступала. Але взяла її за руку і привела до себе додому. І як показали наступні кілька місяців, це було хороше рішення. Я потрапила в ліkарню. Таня ходила до мене кожен день, дбала про мене незважаючи на те, що скоро їй народ жувати. Мене виписали з лікарні, і через кілька днів вона народила дівчинку. Забрали її з nологового будинkу з її подругами і поїхали до мене. Я допомагала Тані з дитиною. Все ж, перша дитина, багато чого вона ще не знала. А вона дякувала мені за це. Так і живемо вже сім місяців. Я їм мама і бабуся, а вони мені дочка і внучка. Вирішила залишити квартиру їм. Вони мені як рідні, а син з сім’єю — чужі.
