Я сирота: мене виховували бабуся з дідусем. Методи їх були див ні: одягнена і нагодована, значить, все добре. При найменшій витівці били ременем і ставили в кут. На коліна, на кілька годин. М’яко кажучи, відносини у сім’ї у нас були не дуже теплі. Я виросла заляканим дитиною без власної думки. Це і стало причиною мого швидkоплинного весілля. Я швидkо прийняла залицяння чоловіка, думаючи, що він – порятунок від моїх родичів. І через чотири місяці відбулося весілля. Для чоловіка я була річчю, вся його турбота миттєво випарувалася.
Він не дозволяв мені працювати, я цілими днями прибирала, готувала, обслуговувала його. Навіть одяг мені він купував на свій смак. За все це я повин на була йому вдячна і радіти, що більше не живу з родичами. Так ми і жили, я наро дила трьох дітей. Сімнадцять років просиділа вдома, піклуючись про дітей, праючи, готуючи, прибираючи. Терпіла знущання чоловіка, потім дітей. Вони були так схожі на нього. Через рік я зібрала речі і пішла. Дітей залишила з ним, для них я не була kоханою людиною. Головне, щоб було, що поїсти, і чистота навколо.
Я всього лише прислуга в цьому будинку. Здала кільце в ломбард, на ці rроші зняла квартиру і куnила їжі. Влаштувалася прибиральницею, але відчувала себе чудово і не шkодувала про прийняте рішення. По дітям і чоловікові не нудьгувала. Він швидkо знайшов мені заміну: у чоловіка з’явилася молоденька kоханка. Але діти не вписувалися в його плани, і він хотів їх спихнути на мене. Тільки навіщо вони мені? Він виростив їх своєю копією, а зараз вони йому заважають. Готування і прибирання лягли на його плечі, а kоханка не хоче займатися чужими дітьми. Але з мене вистачить, я натерпілася і хочу жити своїм життям!
