Ганна та Мишко все своє життя присвятили дітям, забезпечуючи їм усе найкраще. Діти були найважливішою цінністю для них. Вони розпестили сина, і самі ж від цього постраждали. Вони мали лише одну дитину. Їхня квартира була оформлена на сина. Вони хотіли, щоб він був забезпечений житлом. Вони навіть уявити не могли, що єдиний син може їх прогнати надвір. Все було цілком благополучно, але потім Леонід одружився.
Аня виявилася норовливою дівчиною. Жити з бабусею та дідом було тісно, ситуація погіршилася, коли з’явилися онуки. Леонід став відверто виживати батьків із дому. Спочатку він намагався вмовляти, але потім почав діяти радикально. Розпещений Леонід був упевнений, що батьки повин ні перестати обмежувати простір його сім’ї. Невістка теж активно сприяла примусовому виселенню. Зрештою, вони досягли свого, і батьки з’їхали на дачу. Дача була невідповідним місцем для постійного проживання, але виходу не було. Вони не могли дозволити собі орендоване житло, пенсії ледве вистачало на життя.
Ганна з Михайлом взялися за покращення дачних умов . Згодом їм навіть почала подобатися дача, адже завдяки їхнім зусиллям територія значно покращилася. Спілкування із сім’єю сина перервалося. Вони не могли пробачити його егоїстичний вчинок. Він вигнав їх із квартири, яку вони куnили чесною працею. Леоніду батьки були нецікаві, але він був зовсім непристосований до самостійного існування. Він не справлявся без доnомоги батьків і не зміг протриматися без них три місяці. Він виправдовувався, що його вчинок обумовлений ситуацією, але батьки мали власну думку. Він періодично звертався по допомогу, але вони відмовляли. – Ти вигнав нас після всього, що ми для тебе зробили! Це непробачна невдячність. Тепер ти просиш доnомоги? В наш час довіра стала розкішшю. Даремно вони беззастережно довіряли синові.
