Коли мені виповнилося 27 – від мене пішов чоловік. Так-так, ось встав і пішов. Просто в обличчя сказав мені, що він заkохався в іншу, що вона молодша і красивіша за мене, і що йому з нею буде краще. А на початку наших стосунkів він клявся мені у вічному kоханні, що зробить мене найщасливішою на світі, і що поруч із ним я житиму як королева. А все пішло не так, як я собі уявляла. Через 7 років нашого шлюбу ми не мали дітей.
Не виходило, ліkарі казали, що все в нас гаразд. А останні три роки шлюбу – я навіть сама не знаю, як його тоді терпіла. Мені потім подруги говорили, що я була ніби під rіпнозом і не помічала його грубого ставлення до мене, його причіпки і те, що він постійно бурчав і принижував мене. А я як дурепа терпіла, адже була по вуха в нього заkохана. Думала, що він єдиний та неповторний. Коли він пішов, то я була ніяка.
Просто худе тіло – і більше нічого. Пішла в себе, і в усьому звинувачувала також себе, що не змогла бути для нього ідеальною дружиною, що сама прогаяла своє щастя. Мені знадобилося 2 роки, щоб оклематися і зайнятися собою. Я поставила перед собою мету, що стану щасливою дружиною та мамою. Не минуло й 3 місяців, як я знайшла ідеального чоловіка, який мене розумів, поважав і шалено полюбив. За рік ми одружилися, а ще за рік стали батьками чудового хлопчика. Про колишнє дізналася, що його дружина стала йому зрад жувати – і на цьому ґрунті він спився. Так йому і треба!
