Після весілля ми з чоловіком почали жити із його бабусею. Коли він мені це запропонував, мені пропозиція вдалася див ною. Баба Оля живе сама. Родичі чоловіка чомусь (зараз я вже знаю, чому) з нею не спілкуються. Бабуля здалася мені дуже доброю та милою. Я прийняла її як свою рідну бабусю, і ми почали жити в неї. Я часто готувала всякі смаколики за фірмовими рецептами баби Олі. Вона мене дуже любила, і я її теж. Ні про які розлади в нашому домі не йшлося. Та й йти не могло, бо я собі нічого зайвого не дозволяла: ми жили в будинку бабусі чоловіка, отже, мали поважати будь-які її примхи. Часто до бабусі приходили родичі, але, як вона й говорила, всі ставилися один до одного холодно, без особливих почуттів. Та й до мене теж, чого гріха таїти. Вони дивилися на мене як хижак на добичу. Коли родичі йшли, баба Оля сідала поряд і розповідала про всілякі гидоти.
У мене в голові не складалося, як можна бути такими злими, особливо стосовно своїх родичів. Бабуля одного разу зніяковіло зізналася, що любить мене більше, ніж невістку – маму чоловіка, адже та була, за її словами, тією ще змією. Я прямо-таки літала по хмарах від слів бабусі. Але, як показали останні події, не варто. Якось, коли чоловік був у відрядженні, до нас у гості приїхав його брат і ще з порога почав махати руками, кричати на мене, називати мене жахливими словами. Я відразу зібрала рюкзак і повернулася до мами. Хоч я і була в положенні, але слова дівера змушували мене замислитися про роз лучення. Однак, повернувшись, чоловік приїхав до мене, став на коліна і благав повернутися з ним додому.
Вони з мамою мене вмовили, і я повернулася. Чоловік покликав брата і сказав, щоб він більше ніколи не втручався в нашу сім’ю, додавши, що він може більше на нього ні в чому не розраховувати. Потім я пішла з кімнати, залишивши їх наодинці, і тоді чоловік з’ясував причину, чому всі родичі у сварці. Виявляється, бабуся дзвонила всім і розповідала, яка я жа хлива, і що мого чоловіка треба рятувати від мене, та чим скоріше, тим краще для нього. Ми прожили з бабулею ще півтора року, поки не накопичили на перший внесок на іпотеку. Знаєте, на її компліменти я вже не реагувала, але й на гидоті не ображалася, адже у її віці маразм – нормальна справа. Я більше скажу, я рада, що хоч і таким негарним чином, але завдяки мені з’ясувалась причина вже баrаторічного kонфлікту між найріднішими людьми у сім’ї чоловіка. Довір, до речі, не раз уже просив у мене вибачення за свої слова, але я його розумію. Він просто хотів кращого брата та спокою бабусі.
