Нас в родині троє-Я, Надя і Люба. Можна здогадатися, що Мене звуть Віра. Ми з сестрами не ходили в садок, росли вдома. Нас виховувала наша бабуся по татовій лінії, Олександра. Ми звали її бабусею Санею. Після смер ті дідуся бабуся переїхала до нас. Вона була доброю і відданою жінкою. Отримувала середню пенсію, яку віддавала батькам. Коли ми закінчили школу і вступили до ВНЗ-и, вона ділила пенсію між нами, її внучками. Я неспроста згадала бабусю. Вона була у віці, але не шkодувала своїх сил, доnомагала, чим могла. Коли ми хво ріли, вона сиділа ночами поруч. Мене дивувала її безкорислива любов, вона жила заради нас. Я була старшою сестрою, але вийшла заміж останньою, коли сестри вже були мамами.
Мені було майже сорок, але я чекала свого принца на білому коні. І ось він з’явився. Ми одружилися і відразу через рік наро дився наш перший син, а через півтора року – другий. Розуміли, що не можемо собі дозволити зволікати. До декрету я працювала в успішній фірмі, була не останнім фахівцем. Тому мені хотілося продовжити працювати, піднятися по кар’єрних сходах, досягти успіху в роботі. Коли молодшому синові було півтора року, я вирішила вийти на роботу. Але виникла така проблема. Так як ми жили в заміському будинку, а там поблизу не було дитсадків, ні з ким було залишити дітей. Тоді я згадала мою бабусю Саню, вона б нам точно доnомогла.
Тільки немає її в живих вже більше десяти років. Запропонувала чоловікові попросити у його матері посидіти з дітьми. Вона була пенсіонеркою, але працювала в місцевій ліkарні санітаркою. Син поїхав з нею поговорити, і вона легко погодилася. Переїхала до нас. Ми з чоловіком спокійно їздили на роботу, а свекруха виховувала дітей. На вихідних вона була вільна. Їздила в свій будинок, до подружок. Все було добре, поки не пройшов місяць. Через місяць, як вона до нас переїхала, відкрилася така розмова. – Ну діти мої, час зарnлати. – Якої зарплати, мам? – чоловік здивувався. – Я ж виховую ваших дітей. Не хвилюйся, більше належного не візьму. Враховуючи продукти, вихідні та проживання, ви мені повинні дванадцять тисяч. – Мамо, але ти ж їхня бабуся, а не няня. Звичайно, виховання дітей-це велика праця, але … – Я люблю моїх онуків. Але працювати без винагороди не хочу. Якщо вас не влаштовує, можу поїхати додому. Я не дала їй продовжити, пішла за грошима. – Взявши. Все правильно. Ви працюєте, значить, повинні отримувати зарnлату. Всю ніч чоловік не спав. А я лежала і згадувала свою безкорисливу бабусю Саню.
