Ми середньостатистична сім’я. Одружилися з чоловіком, коли ще були молоді. Зараз у нас двоє дітей: тридцятидворічна дочка і двадцятип’ятирічний син. Донька вийшла заміж вісім років тому. А син здобув освіту, працює, живе з нами. П’ять років тому дочка наро дила нашу внучку. Ми дуже полюбили її. Все було добре до того моменту, коли одного разу дочка не постукала в наші двері. Вона приїхала до нас з речами і дитиною, каже пішла від чоловіка. Ну, звичайно, ми її і внучку прийняли. Але також нам було цікаво, що ж сталося, адже до цього ніяких проблем не було.
Довго ми розпитували її, але не отримували ніяких відповідей. Після довгого мовчання вона сказала, що чоловік підняв на неї руку, сказав, що більше не любить її і вигнав разом з дитиною. Ми повірили доньці і прийняли її рішення. Перевели внучку в дитячий сад поблизу. Стали жити разом. Зять жодного разу не з’явився, і ми не чіпали його, все одно скоро дочка подасть на роз лучення, вони роз лучаться і його більше не буде в нашому житті. Спочатку дочка поводила собе добре, так, як ми звикли її бачити. Але через деякий час вона почала часто зустрічатися з подругами, ходити на якісь незрозумілі тусовки і приходити пізно вночі. Спала вона до обіду, тому возилися з онукою ми з чоловіком.
Хоч нам і не двадцять, але ми втомлюємося. Можна було вийти на роботу, а не сидіти на шиї батьків. Я не витримала і в один день все висловила їй, і відразу ж стала nоганою. Мовляв, вона у скрутному становищі, а я, будучи матір’ю, не підтримую її. Це свої прогулянки вона називає важким становищем, або те, що за своєю дитиною взагалі не дивиться? Я вже стала сумніватися, що вона роз лучається з чоловіком з тієї причини, про яку нам розповіла. Напевно, і з чоловіком себе так вела, залишала дитину на нього, і шлялася по клубах. Ось уже десятий день, як зі мною не розмовляє. А я ніяк не можу донести до неї, що потрібно поміняти свою поведінку, не руйнувати свою сім’ю.
