Мені со ромно. Здається, що я зруйн увала маленьке життя, внесла до нього дитячу тра. вму. Коли моя рідна дочка виросла та переїхала, то мені стало дуже самотньо. Чоловік завжди на роботі, а я вдома сама. Якось спала мені на думку ідея взяти дитину з ди тячо го будинку. Довго чоловіка вмовляла, намагалася пояснити йому, що мені треба дбати про когось. – Купи собі собачку і доглядай за нею. Ти ж розумієш, що якщо у тебе не складеться стосунки з дитиною, то повернути її буде жорстоко – казав мені чоловік. Я не слухала його. Думала про те, як же дитина буде щаслива, що її взяли в сім’ю. Все ж таки мені вдалося вмовити чоловіка, і ми поїхали до ди тя ого будинку. Мені так сподобалася дворічна дівчинка Даша. Вона дивилася на мене своїми великими очима так ніжно, що мені захотілося подбати про неї.
Ми близько місяця збирали документи, проходили різні інстанції, щоб забрати дитину додому. Коли ми приїхали за Дар’єю, вона спокійно обняла мене і взяла за ручку. Дорогою додому в неї почалася сильна істе рика. Я не могла зрозуміти, що з нею відбувається. Я намагалася її заспокоїти, але вона ніяк не реагувала на мої слова. Протягом місяця я безперервно ст ражд ала. Даша ніяк не хотіла слухатись. Я думала, що вона повинна бути мені вдячна, що її врятувала. Дівчинка ж була примхливою і, мабуть, не хотіла, щоб її рятували.
Поговоривши з чоловіком, я вирішила, що дитині треба повернути назад до дит я чого будинку. Я не хотіла так чинити з нею. Мені подобалася Даша, я покохала її, але не змогла з нею налагодити стосунки, не змогла достукатися до неї. – Погано ми вчинили. Знав, що не можна йти в тебе на поводі. Наступного разу, коли відчуєш себе самотньо, то їдь до дочки або купи собачку. – сказав чоловік. Довгий час я не могла прийти до тями. Мені хочеться зателефонувати до ди тячо го будинку, дізнатися, як поживає Даша, але мені було соро мно.
