Зіна з чоловіком вирішили переїхати за місто, куnили гарну дачу з городом. Стала Зіна на роботі обдзвонювати своїх друзів, кликала на новосілля. Була в неї одна подруга Поліна, але вона любила відпочивати у місті, а дачне життя не визнавала. Зіна попросила її приїхати з чоловіком на новосілля, а вона все ні в яку. -Зін, та вистачить вже … працювати заважаєш. Раз не йдуть до тебе гості, то не клич, почала колега. -Як же не кликати, це подруга моя давня, а то потім ображатиметься, мовляв я не покликала. А мені таке не потрібне. -Так якщо людина не любить дачі, то відзначте своє новосілля у кафе. -Ні, ну ти сама розумієш, що кажеш.
Як можна новосілля відзначати не в будинку, який куnили? Після вихідних Зіна прийшла на роботу зла, колеги хотіли запитати, що трапилося, але вирішили почекати, доки вона сама почне. Під час обідньої перерви Зіна почала свою розповідь: -Умовила я Поліну з чоловіком приїхати до нас на дачу, та мабуть дарма … Приперлися з якимись делікатесами, ми таке з чоловіком не їмо. Якась гидота з моря, та таке навіть на стіл поставити сором но. Сказала я, щоб забирали свої делікатеси, не потрібне нам таке… Як вони не розуміють, що найкраще – це те, що з власного городу, самі всі виростили без різних добавок.
Потім говорю Поліні, щоб вона ягідку зібрала. У мене смородина така гарна, як вишня величезна… а вона все «дякую, не треба». Я їй кабачки почала складати, щоб вона їх із собою до міста відвезла. А вона знову «дякую, не треба». Набридла… Після смачного шашлику вони стали додому збиратися, я їм запропонувала у нас вдома залишитися на ніч. А Поліна мені каже: -Не можемо ми залишитись, у нас вдома собака. А з нею вечорами гуляти треба. А потім у нас йога, для цього тиша та спокій потрібен. Див ні вони люди. Не розумію я Поліну, завжди в неї якісь незрозумілі справи та їжа… Вирішили з чоловіком, що більше не запрошуватимемо людей, якщо вони хоча б один раз скажуть «ні». Ні, так ні… нам більше шашлику дістанеться.
