Після весілля ми з чоловіком переїхали до невеликої квартири його бабусі. У ній тісно, одна головна кімната і майже немає місця для розваг, тому ми зустрічаємося з друзями та родичами поза домом.Під час нашої першої річниці весілля мої свекри заговорили про створення повноцінної сім’ї. Син у них народився пізно, і вони хотіли порадіти онукам. Мій чоловік погодився, та й я була не проти.
Я наївно вважала, що після вагітності його батьки запропонують помінятися квартирами, адже вони мають простору трикімнатну квартиру в місті. Моя вагітність протікала без ускладнень, і наш син Іван народився здоровим.Ми влаштували велике свято, але повернувшись додому, зіткнулися з реальністю: маленька квартира здавалася ще меншою з дитиною. Ніхто не говорив про те, щоб допомогти нам розширити житлоплощу.
Мої батьки живуть далеко та не можуть допомогти. Моя свекруха часто відвідує нас і каже, що буде простіше, якщо ми заведемо відразу другу дитину з невеликою різницею у віці з першою. Якось, засмутившись, я їй заперечила:«Теоретично це здорово, але куди ми дінемо другу дитину в цьому крихітному просторі? Хіба ми не могли б домовитися про більш відповідний для всіх нас варіант?» Вона не відповіла прямо, але того ж дня надіслала мені список вакансій для віддаленої роботи. Тоді я зрозуміла, що на більше мені і сподіватися не варто.
