Син одружився майже десять років тому, у його обраниці вже був за плечима один шлюб та прекрасна маленька дочка. Я прийняла і дівчинку, і її маму, ніколи не ділила онуків на ті, що рідні по крові і не забувала і про старшу онучку. Допомагала молодій сім’ї як могла, іноді грошима, іноді доглядала дітей, щоб син з дружиною могли відпочити. З невісткою у нас особливої спорідненості душ не вийшло, але й сварок не було. Її перший чоловік аліменти на дитину платив, але спілкуватися з дівчинкою не хотів.
Минулого року внучці зіграли весілля, ось тільки нас з сином на свято не покликали, сказали, що на урочистості будуть лише члени родини, а ми, як виявилось, до неї не входимо. Хоча мій син і виховував дівчинку, дбав про неї 10 років, замість нього на весіллі був рідний батько, який, крім грошей, у її житті ніяк не брав участі. Я дуже образилася, адже дівчинку завжди вважала рідною та дбала про неї, але заради миру в сім’ї свою образу проковтнула. Син теж промовчав, хоча було видно, що ситуація йому дуже неприємна. Близько року тому у спадок мені дісталася однокімнатна квартира. Я знайшла квартирантів і отримую з оренди невеликий додаток до пенсії.
Нещодавно зателефонувала мені невістка і сказала, що її дочка чекає дитину, грошей на своє житло у неї немає і попросила, щоб онука з чоловіком переїхала до тієї квартири, яку я здаю. Виявилося, що для того, щоби погуляти на весіллі, ми недостатньо близька рідня, а як питання з житлом встало, то я рідна бабуся. Я поки що на прохання не відповіла, але напевно відмовлю. Може безглуздо пам’ятати образи, але пробачити я не можу. Дивує, як мій син зміг проковтнути свою образу і зберіг сім’ю після такого приниження.
