а вечерею у день народження Лідії Сергіївни повітря було напружене. Її невістка, Марія, звикла до того, що завжди і скрізь говорила те, що думає, не замислюючись про наслідки. “Ну що, Лідія Сергіївно, знову цей твій жахливий торт? Навіть моя кішка його б не з’їла”, – глузливо сказала Марія, беручи вилку. Лідія Сергіївна, яка зазвичай намагається стримувати себе, вже відчувала, як киплять усі її емоції.
Але її син, Андрій, спробував розрядити атмосферу. “Маша, може вистачить? Це день її народження.” Марія невдоволено глянула на чоловіка. “Я просто кажу правду. Як завжди цей страшний крем і ці мерзенні ягоди.” Лідія Сергіївна відчувала, що готова вибухнути. І коли Марія, посміхаючись, додала: “Ти, мабуть, замовляєш цей торт лише тому, що він дешевий” – Лідія Сергіївна втратила контроль над собою.
“Я зараз тобі покажу! Нахабниця!” – закричала вона і, схопивши за волосся невістку, тицьнула її обличчя в торт. Гості завмерли у здивованому мовчанні. “Мамо, що ти робиш?!” — крикнув Андрій, підбігаючи до матері. Марія витерла обличчя від крему і глянула на свекруху з люттю. “Ти з глузду з’їхала!” Лідія Сергіївна дихала важко, усвідомлюючи, що сталося.
“Пробач мені, Маша”, – прошепотіла вона, – “але ти просто перейшла всі межі.” Андрій узяв Марію за руку. “Давай поїдемо, Маша. Це свято вже зіпсоване”. Лідія Сергіївна залишилася серед розкиданих тарілок і порваних серветок, усвідомлюючи, що її сімейні стосунки, можливо, назавжди зруйновані через її необдуманий вчинок і невихованість невістки.
