-Що у нас на вечерю? Жанна з сумом озирнулася: -Судячи з усього, котлети твоєї матері, бо мій суп вона вилила. Жанна давно змирилася, що свекруха лізе в їхні справи. Але останнім часом це переходить всі межі, з тих пір як Петро дав їй ключі від квартири. Вона придбала звичку регулярно їх відвідувати і господарювати в їх квартирі. Вона викидає їжу, приготовану Жанною, та готує своє. -Може, ти все-таки вплинеш на свою матір? -Ні, Жан, мама – це святе, я їй перечити не буду. Просто не звертай уваги. У Жанни був спокійний характер.
Вона вже змирилася з тим, що свекруха творить свавілля, а чоловік за неї ніколи не заступається. Петро їй відразу сказав, що він проти мами йти не буде, бо вона для нього святе, або змирись, або йди. Жанна роз лучатися не хотіла. Петро був в іншому дуже хорошим, сімейним чоловіком. У них були однакові погляди на життя. Скоро Жанна заваrітніла. Радості Петра не було меж. Він завжди мріяв про дітей. А от свекруха відреагувала на новину холодно, хоча завжди говорила, що хоче онуків. Вона навіть перестала приїжджати. Коли наро дилася дівчинка, Петро став навіть раніше приходити з роботи, щоб більше часу з нею проводити.
Він був у повному захваті від своєї дочки. Минуло три місяці, а свекруха так і не відвідала їх. Тоді Петро сказав, що їм самим потрібно з’їздити до неї. Коли Ніна Петрівна побачила внучку, сказала: -Зовсім на тебе не схожа дитина. Вона точно від тебе? Товста якась. Ніні просто хотілося зачепити невістку, але Петро розсердився: -Мама, ти з глузду з’їхала?! Не смій так говорити про мою доньку! Ми вперше прийшли її тобі показати, бо за три місяці ти жодного разу не змогли приїхати, а ти таке говориш? Як ти смієш?! Ти її більше не побачиш. Свекруха і Жанна здивувалися. Він ніколи так з матір’ю не розмовляв. Вони поспішно виїхали. Вже в машині Петро тихо зізнався, що дочку любить тепер більше всіх на світі, нікому в образу не дасть.
