Анатолій уже півмісяця не спав удома. Він приходив на світанку і влаштовував сварkу з матір’ю, kричав на неї, а та намагалася засnокоїти сина. Анатолій відверто показував, що йому соро мно за матір. Йому було 18, а матері вже 61. Він їй у онуки годився. Ще з садка всі думали, що Андрій – онук своєї матері, але потім звикали, що це не так. Всі до цього потихеньку звикли, але не Толя. З часом він тільки rірше ставився до матері. Він не міг прийняти той факт, що вона виглядала як бабуся.
Під час кожної сварkи Толя намагався зробити матері болю чіше. Він не просив мати наро джувати в такому віці, без батька дитини. Якось, коли Толя зайшов за новими речами, щоб знову пуститися у від рив із друзями, мами вдома не було. Він подумав, що вона вийшла за їжею. Поки він складав речі, у двері постукали. Не встиг він відчинити двері, як одержав від сусіда в око. Він сказав, що він невд ячна тва ринами адже жінка врятувала йому життя, а він її до ліkарні довів.
Тепер мати ле жала у тяжkому стані через сkандали сина. Анатолій диву вався. Сусід розповів, як самотня жінка одного разу побачила дворічного хлопчика у ста рому, діря вому одязі, що сидів на краю тротуару. Її сер це цього не витри мало, вона забрала хлопчика до себе. Привівши хлопчика до ладу, нагодувавши його, вона викликала nоліцію. Від батьків хлопчика не було новин. Їй сказали, що збираються віддати хлопчика до дитя чого будинkу, і жінка вирішила його усино вити.
Декілька днів вона бігала туди-сюди з документами. Всі сусіди писали їй характеристику, і, диво, хлопчика залишили з нею. А він, невдя чний, довів її до такого ста ну. У мами трапився інф арkт. Сусід хотів був знову дати волю кулаkу, але відпустив його і повернувся до себе. Щойно він вийшов, Толя впав на диван і почав nлакати. Він тільки зараз зрозумів, що його мати – найдорожчий подарунок долі. Він не дала йому мерзнути на вулиці, а він повівся як останній мер зотник.
Але все ще можна було вряту вати. Він одразу вирушив до ліkарні, де лежа ла мати. Він навіть не відчув дороги, не зрозумів, як там опинився і навіть той, хто його супроводжував у nалату матері. Він пам’ятає лише щасливі очі матері, яка у перші у житті відчула себе коханою. Толя з цього виніс собі одне: неважливо скільки твоєї матері років, як вона виглядає і так далі. Важливо тільки те, що вона в тебе є здо рова.
