Рита відкрила очі і зіщулилася. У квартирі було дуже холодно. Вона подивилася на годинник: було 2 години ночі. Повернулася на інший бік і провела рукою по другій половині ліжка — холодна. Значить, Саша досі не прийшов додому. Вона сіла на ліжку. Майже 10 років щасливого спільного життя, спільний син. І невже тепер чоловік їй зра джує. Причому, змінює ось так от, відкрито. Не відповідає на дзвінки і не приїхав ночувати. Раптом вона почула, як в замку повертається ключ. Чоловік повернувся. Вона встала з ліжка і вийшла в коридор. — Привіт, — прошепотів Олександр. — Чому не спиш? — Ти серйозно? — відповіла Рита. — Чому я не сплю? 2 години ночі, а мій чоловік тільки прийшов додому. Вважаєш, це нормально? — Затримався на роботі. Я ж тобі говорив, у мене багато роботи. — Саша, а ти не міг придумати, щось реальніше? — Ритка, — Олександр благально глянув на дружину. — Ну, сіла у мене батарея. — Ти був у kоханки? Так? – Рито, ну з чого ти це взяла? — Думаєш, вигадала? Ці твої затримки регулярні, майже 2 місяці вже. Раніше ти так не робив. Що я повинна думати? Мужик лише знизав плечима. — У мене немає іншої. — Все. Я більше не хочу з’ясовувати стосунки. Сьогодні ти спиш на дивані. А завтра ми підемо подавати заяву на розлу чення.
— Рита, будь ласка, почекай – — попросив Олександр. — Я втомилася. Тебе вічно немає. Ти не береш участі в житті сім’ї. Я пішла спати. Вранці Олександр не став чекати, коли прокинеться дружина. Він зібрався раніше і пішов на роботу. Рита зібрала сина, відвела його в школу, а сама поїхала на роботу. Весь день вона нер вувала. Подруга Рити, Тоня, відразу помітила, що щось не так. — Знову nроблеми з Сашею? — Так. Прийшов вчора додому близько другої години ночі. І, як завжди, нічого не пояснив. — Розлу чайся, — заявила подруга. Рита знизала плечима. — Ось ти розлу чилася. Ну то що? По-моєму, тобі це не принесло великого щастя. — Зате мене ніхто не обма нює. Не знаю. У нас з Сашею завжди все було добре. За останні два місяці його немов підмінили. — Звичайно, бл ін, — обу рилася подруга. — Нібито це не він пішов на ліво, а ти не так поводила себе… — Знаєш, Тоня. Я, мабуть, з ним сьогодні ще поговорю. Зараз подзвоню мамі, попрошу, щоб вона забрала сина зі школи. Рита повернулася додому і знайшла на кухонному столі записку від чоловіка.
«Я не хочу розлу чатися. Але і розповісти тобі поки нічого не можу. Я йду з дому. Поживу у друзів. Я повернуся через кілька тижнів і все поясню. Ви бач”. Рита безсило опустилася на стілець. Що ж робити? Вона нер вувала, але нічого не могла вдіяти. Минуло 10 днів. Була субота. Коли Рита відкрила очі, на годиннику вже було близько 11-и. Вона зляkано підскочила на ліжку. Де ж Андрій? Зазвичай він будив її близько дев’яти. Рита швидко знайшла свій телефон і набрала номер мами Саші. — Андрій у Вас? – Так. Не хви люйся. Саша вже поїхав додому. Я думала, він позвонив тобі, що вони нормально доїхали. Але, мабуть, забув… — Все в порядку. Дякую. Риті залишалося тільки чекати. Олександр з’явився вдома через годину. Красивий і з величезним букетом червоних троянд. — Що відбувається? — Ти забула? — запитав він. — Сьогодні ж річниця нашого весілля. Рита охнула.
З усіма своїми переж иваннями вона зовсім про це забула. — Забула. Ти сказав, що все розкажеш мені, коли приїдеш. — Так, розповім. По-перше, це тобі, по-друге, збирайся, ми їдемо в ресторан. Зрештою, сьогодні десять років. — Саша, ти обіцяв все пояснити… — Рит, я працював. Знайшов другу роботу. Жив у батьків. Я хотів зробити тобі справжній подарунок. Тому зараз ми їдемо обідати, потім гуляти, а потім кататися на пароплаві. І це ще не все. Ось, — і Саша простягнув їй конверт. Рита відкрила його і ахнула. Путівки в Париж. — Ти зробив це для мене? — Здивувалася вона. — Виб ач, що ти так пере живала, але у мене і на думці не було тобі змі нювати. Я тебе кохаю. — А я тебе кохаю. Ти найкращий чоловік у світі.
