Я тоді зустрічалася з Ванею вже як чотири роки. Ми любили один одного, як мені здавалося. Єдине, що мене бентежило в наших з Ванею відносинах, його фраза, сказана мені на перших порах: “Олено, мені зараз діти не потрібні”. Більше розмов про дітей не було. Ваня постійно був у відрядженнях. Після того дня пройшло ще два роки, Ваня в черговий раз поїхав по роботі, а я залишилася вдома. Жити разом не було сенсу. Ваня жив з мамою, а я закінчувала університет, думала з’їжджати зі знімної квартири і їхати додому. Я сиділа у ванні на підлозі, тест показував позитивний результат. Я не знала, радіти мені або nлакати.
Я жила ці два роки з Ваниними словами в голові: “діти мені не потрібні”. Я прийняла два рішення. Перше рішення, я збиралася народ жувати. Друге, я подзвонила Вані і сказала, що все скінчено, я повертаюся додому. Я поїхала до мами в місто. Батьки прийняли мене і не засудили. Я наро дила прекрасну дочку. Вона дуже схожа на Ваню. Як мама каже: “копія свого батька”, хоча Ваню мама ніколи не бачила. До речі, ні дочка, ні батько не знали про існування один одного. Про Ваню я не чула цілих шість років. Після того мого дзвінка, я його не бачила і не чула. Та і не думала особливо про нього, намагалася забути. Але не вийшло.
Коли Марусі виповнилося 6 років, ми вирішили з нею перебратися до Києва. Я хотіла знайти роботу, і хотіла, щоб дочка пішла в школу в столиці. Ми тоді сиділи в кафе на веранді. Маруся їла морозиво, в цьому кафе ми з Ванею познайомилися. За збігом обставин Ваня теж був у цьому кафе. Ми привіталися біля барної стійки, Маруся сиділа за столом. -Привіт. Ти що тут робиш? – Так, ось з донькою переїхала. – У тебе є дочка? – І у тебе. Як виявилося, перший час Ваня дзвонив до нас додому. Мама не говорила мені, не хотіла засмучувати. Він хотів мені зробити пропозицію по поверненню з відрядження, а я поїхала. Зараз Ваня намагається налагодити стосунки з донькою. Маруся не знає, що Ваня її батько. У нас відносини не відновилися, а у Вані є дівчина.
