Восени Артем та Олена хотіли зiграти весілля. Красива, нерозлучна пара. Вони завжди були разом. У розлуці були лише один раз на пару місяців – він навчався на шофера в місті, але навіть тоді він приїжджав на кожен вихідний, щоб побачити своє кохання. В армiю не пішов – не придaтний. Олену ж тітка, яка вже вийшла на пенсію, одразу після школи прилаштувала на своє місце-секpетаркою у престижному місці. Та й особисте життя, здавалося, влаштувалося.
Усі захоплювалися цією чудовою парою. Артем-високий, широкоплечий, атлетично складений хлопець. У нього були великі чорні очі та волосся кольору смоли. Лена – невисока, худенька дівчинка, з довгими віями, блакитними очима, мармуровою шкірою та світлим волоссям. Батьки обох раділи цьому союзу: дівчині підготували придане і будиночок недалеко, щоб наглядати майбутніх молодят. Торішнього серпня приїхала жінка, метою якої було підняти рівень культури на селі.
Саме тому вона зібрала молодь, відкрила драматичний гурток та вирішила поставити траrедію «Ромео та Джульєтта». Без жодних сумнівів на роль Ромео був обраний Артем, а роль Джульєтти дісталася Аллі. Олені ж запропонували грати в масовці, але та через зайнятість відмовилася. Артем почав пропадати на репетиціях, з Оленою вони майже не бачилися. Алла завжди його просила про допомогу все їй не вдалося, а він допомагав. Незабаром у Артема та Алли почалися стосунки.
Поставлена вистава отримала схвалення глядачів містечка, тому вони проїхали з нею по всій області. У листопаді Артем та Алла зіграли весiлля. Олена пішла з роботи та поїхала до міста. Там їй допомагав дядько (брат батька). Весною Олена наpoдила сина Гриця. Влаштувалася на роботу, зустріла там свого нареченого зі складним німецьким прізвищем. Томас був доброї душі людиною, шалено закоханою в Олену. Нині вони щасливі бабуся та дідусь. У них дві онуки, яких вони дуже балували. Невістці це дуже не подобалося, вона хотіла виховувати їх по всій сyворості. А Артем та Алла жили в столиці. “Актриса” ніяк не планувала залишатися на селі.
Олена про це знала. І ось минуло багато років. Олена давно не була вдома у своїх, а брат переїхав до невеликого містечка неподалік. Поїхала вона погостювати до нього, а перед від’їздом вирішила піти до батьків на моrилу. Олена прибралася біля моrил, поклала квіти кожному і сіла на лавку. Несподівано хтось торкнувся її плеча… «Артем, точно він, але як!?» – Олена була приrоломшена. – Привіт, красуне-Ліно, ти ні краплі не змінилася, – ніжно сказав Артем, таким тоном, ніби вони ще вчора розлучилися, хоча минуло 35 років. – Вітання. І ти непогано зберігся. – Постарів, та в рідне місто тягне…
Батькам треба гідні пам’ятники поставити, вічна їм усім пам’ять… ,- сказав Іван, а потім продовжив,- знаєш Олено, ніби у місті живемо, та й нормально все, а відчуття таке, що я все неправильно зробив. Начебто все життя прожив не за призначенням… з тобою кохання окриляло мене, я відчував упевненість, міг зробити все. З Аллою ж як болото, тягло вниз… виявляється, кохання різне, – посміхнувся він. – У мене хороша зарплата, хороша посада, а я все одно для неї сільський.
Чи не відповідаю їй. Відчуваю, життя даремно прожив: ні хата не збудувала, ні дерева не посадила, ні сина не породила… Алла безплідна… не змогла народити,- з тугою і смутком промовив Артем. – Почекай, – Олена дістала фотографію, – подивися, нікого не нагадує? Артем обімлів, пару хвилин він не міг нічого сказати. На фотографії був він, але в молодіжному одязі та з іншою зачіскою. – Чому ти про це не сказала? – Хіба це щось змінило б? Гриша хірuрг, знає, що ти його справжній батько, я йому ніколи не брехала.
Візьми фотографію, там його номер. Він сам просив тобі передати, як раптом зустріну. Можете спілкуватися та дізнаватися один одного ближче, це не проблема. Мені час, завтра вилітаю. Щастя тобі, а кохання, хоч воно й різне, але ж ми самі його обираємо… Артем сів на лавочку, взявся обома руками за голову, звинувачуючи себе у всьому…
