Ніна взяла відпустку і поїхала до покинутого бабусиного будинку в селі. Дуже хотіла побути однією, далеко від усіх. Мамі сказала, що поїде на дачу до подруги. Тільки-но увійшла до хати, навіть не встигла речі розкласти, як почула скрип хвіртки. Вискочила надвір. Ніна з подивом витріщилася на молодого чоловіка, той, з не меншим здивуванням на неї. – Ти хто такий?! – обурилася Ніна. – Мене Алевтина Яківна послала… – Ану геть звідси! – заверещала Ніна… – Мамо, ну чому ти мене не попередила, що почала ремонт у бабусиному будинку?! – Запитувала Ніна по телефону.
– А чому ти мені збрехала, що їдеш до подруги на дачу? Я ж не знала, що ти поїдеш туди. Де Станіслав, до речі? – сказала мама. – За хвірткою стоїть… – Ну, проходь, Станіславе. Я Ніна. Мама сказала, що ти її учень у коледжі. Оцінки відпрацьовуватимеш? – Можна просто Стас, – хлопець проігнорував сарказм Ніни. – Алевтина Яківна просила паркан підправити, і ганок полагодити. Сказала, що можна не поспішати. А зараз саме грибний сезон, от я і вирішив поєднати роботу з відпочинком. – Відпочинком? – Ніна обурено тупнула ногою. Прогнилий ганок не витримав, зламався і Ніна впала в обійми Стаса.
Усадивши дівчину на цілу сходинку, хлопець нахилився до ноги. – Дай подивлюсь. День доведеться полежати. – Ти ж будівельник, а не лікар! – На будівництві всяке трапляється, – сказав Стас і взявши дівчину на руки, поніс до хати. – Спатимеш на альтанці! Стукати почнеш не раніше одинадцятої, щоб не заважати мені відсипатися! – Добре-добре… Ремонт, на який Стас розраховував витратити три дні, тривав два тижні. У місто Стас із Ніною повернулися разом. За чотирнадцять років. Цього року, за традицією, всією родиною, Алевтина Яківна, Ніна, Стас та їхні діти, Мишко та Катя, зібралися відзначити черговий День Народ ження сім’ї. І традиційні свічки, на традиційному торті, загасили всі разом…
