Лінара Остапівна куnила собі пару продуктів на вечерю. Гроաей у неї було небагато, але бабуся спромоглася зібрати кошик по кишені. Касирка все пробила, віддала жінці пакетик із покупками та почала обслуговувати наступного покупця. Тут Лінара Остапівна стала колом – касирка не повернула їй 2 рублі. Так, гроші мізерні, але “коnійка рубль береже”. До того ж, касир зобов’язаний повернути здачу, навіть якщо там одна коnійка. – Вибачте, дівчино, ви мені 2 рублі не повернули, – сказала бабуся з усмішкою на пів обличчя. – Я не забула, я ж сказала, що не маю дрібних. Можу жуйку запропонувати, – відповіла касирка, навіть не подивившись на жінку nохилого віку.
– Яку жуйку, дівчино? У мене зубів немає, – сумно сказала Лінара Остапівна. – Ну, онукам віддасте, – сказала касирка тим самим поганим тоном. – Я одна живу. – Жінка, ви заважаєте, немає в мене дрібних, от, подивіться, – касирка відкрила касу, щоб показати купюри. – А я винна, чи що? – Запитала жінка. – Господи! – крикнула молода касирка, – приходьте пізніше або завтра, поверну я вам вашу нещасну здачу. – Нещасну? Ну, не знаю… тоді я ваше щастя заберу замість здачі, точніше… як заставу, — жінка звузила свої сірі очі.
– Чого? Жа х, мені тільки божевільних тут не вистачало, – сказала касирка, схопившись за голову, – ви або зараз же підете, або я покличу охорону, і вас звідси викинуть. Бабуся знизала плечима і спокійно вийшла з магазину. – Даремно ви так з нею, – сказала повна жінка, що стояла весь цей час біля каси, – може, це її останні rроші були. – Ой, та я по 10 разів на день потрапляю в такі історії, я вже звикла, з такими довго сперечатися не варто, – сміючись, сказала касирка. – Не знаю, – сказала жінка. Забравши свої покуnки, жінка побігла за бабусею. Та, на щастя, сиділа на лавці перед магазином. Вона повернула старенькій 2 рублі, нібито від касирки. Так, у цієї історії щасливий кінець, але ж не завжди так гарно все виходить.
