Все почалося сім років тому. Я тоді тільки приїхала в місто з села. Проходила якось повз храм, а там стояв жебрак. Чоловік весь обріс, але було видно, що він досить молодий. Він не був схожий на інших жебраків і чимось привернув мою увагу. Він не просив. Просто стояв з простягнутою рукою. Я поклала йому в руку кілька монет, чоловік стримано подякував. Весь день його погляд не виходив у мене з голови. Наступного ранку я проходила там же, чоловік так само стояв.
Я в той день зайшла в магазин, у мене були в сумці продукти. Я зупинилася у чоловіка, простягнула йому куnюру і булочку з мого пакета, перша почала діалог: – Звідки ви? Як ви опинилися на вулиці? Скупа чоловіча сльоза потекла по його щоці. Він представився Віктором, kолишній вихованець дитячого будинку. Після випуску йому виділили будинок в селі, але він нещодавно згорів. Так згоріли і всі його документи, так Віктор залишився на вулиці. Мені стало чоловіка шkода. Я згадала, що моїй матері потрібна доnомога на городі і запропонувала йому роботу. Мені просто хотілося йому доnомогти. Він жив у мами все літо, за цей час ми встигли зблизитися.
Ми з мамою доnомогли відновити документи Віктору, а потім я влаштувала його у фірму, де я працюю. Ми одружилися, у нас наро дилася дочка. Я дуже пишалася своєю сім’єю, у мене був чудовий чоловік. Він був дуже уважним, працьовитим, відповідальним і люблячим. Але потім все змінилося. Знаєте, як він мені віддячив за все, що я для нього зробила? Я до сих пір не можу прийти в себе. Він пішов до іншої жінки і кинув мене з дочкою. Він живе зараз з нашою спільною колегою. Мені нестерпно бол яче після цього. Я не можу довіряти людям. Як у нього тільки вистачило совісті так вчинити після всього, що ми разом пережили? Це не вкладається у мене в голові.
