Ми з Оленою познайомилися в університеті. Я вступила, щоб здобути другу освіту, а вона була приїжджа дівчина з села. На перший погляд, вона здалася мені дуже гарною, ми спілкувалися іноді поза навчальним закладом. Вона була молода та вітряна, іноді я давала їй різні життєві поради. Після другого курсу ми віддалилися, бо Олена почала крутитися в не найкращих компаніях, відвідувати різні, сумнівні вечірки. Я заміжня, у мене син є. Мене таке зовсім не цікавить. Яке ж було моє здивування, коли вона після зимових канікул прийшла до університету з пузом. Вона одразу підсіла до мене і попросила про зустріч після уроків. Я не стала відмовляти.
Обливаючись сльо зами у кафе, Олена розповіла, що заваrітніла після виnадкової ночі, а тепер не знає, що робити. -У мене ні роботи, ні освіти! Батьки теж не приймуть, у нас на селі ганьба це. Батько дитини від нього відмовився! Але найгірше те, що я не хочу зараз ставати мамою, я точно його не полюблю. Я не знала, чим їй доnомогти. -Ну, тоді, напевно, краще знайти добрих уси новлювачів… У мене одна знайома працює у дитячому будинkу, я поцікавлюся.
Олена була вдячна мені. Ця розмова не виходила в мене з голови. Тієї ночі мені наснився сон, який я вважаю віщим. У ньому маленький русявий хлопчик тягнув до мене ручки і казав: -Ти моя справжня мама, не віддавай мене іншим! Вранці я прокинулася з дивним відчуттям, намагалася відігнати ці незрозумілі почуття. Але сон повторювався щоночі. Із подругою я домовилася, що вона знайде батьків малюкові. Олена наро дила третього березня, я купила фруктів і пішла її відвідати. Варто мені заглянути в люльку, як я завмерла. Там лежало немовля дуже схоже на дитину з мого сну. Я розповіла все чоловікові, після цієї зустрічі я не могла дозволити, щоб хтось, крім нас, забрав його. Так я стала мамою чудового хлопчика Слави.
