Я вже ненавиджу застілля із родичами чоловіка. Він друга дитина в сім’ї, у нього також є старша сестра і молодший брат. З дітьми сестри моїх дітей не порівнюють, бо вони значно старші. Різниця у віці надто велика. А ось з дітьми його брата мої діти практично погодки. Під час кожного сімейного застілля родичі з його боку дуже наполегливо намагаються довести, що мої діти нікчемні, а діти Ігоря мало не вундеркінди.
Це дуже дратує. У Ігоря дві доньки, а у нас два сини. Молодшим по сім, а старшим десять і одинадцять років. Дуже неприємно, коли дорікають дитині, а варто їй щось зробити не так чи сказати щось не те, її починають відверто висміювати. Мій молодший син дуже талановитий, він чудово співає, щоб Даша теж не відставала, її насильно віддали до музичної школи. А дівчинка навіть слуху не має.
Мені дітей Ігоря шkода. Вони лише діти, але вічно перебувають у стані конкуренції. Мені здається, що своїм таким підходом вони вбивають усі теплі почуття між дітьми. Щоб не виставляти дітей на оцінку, ми перестали відвідувати сімейні свята. Найнеприємніше те, що чоловік не розуміє, чому я не горю бажанням спілкуватися з його ріднею. Він вважає їхні випади кумедними. Мені здається, що все це впливає на самооцінку дітей.
