Уляна насилу вставила ключ у двері через страшну темряву. Розчарована, вона пробурмотіла, що лампочка знову не працює. Задзвонив телефон, і вона відповіла, одразу впізнавши голос матері. Мама скаржилася на те, що Уляна не приділяє їй часу і дівчина відчула, як на неї навалюється втома. Вона пояснила, що у неї був важкий день і що вона просто хотіла потрапити до своєї квартири, але мати продовжувала скаржитися. Зрештою, Уляні вдалося відімкнути двері та увійти до своєї маленької квартири.
Вона відчувала гордість за те, що володіє нею, бо сім років наполегливо працювала, щоб купити її без іпотеки. Батьки жили далеко в селі, і ніколи не підтримували прагнення Уляни досягти більшого. Вони чекали, що після школи вона вийде заміж і залишиться жити десь поблизу. Коли вона купила квартиру, родичі несподівано почали брати активнішу участь у її житті. Випивши чаю, Уляна передзвонила мамі, і вони посперечалися про майбутній візит тітки Ніни та двоюрідного брата Васі. Уляна наполягала, що не готова приймати гостей, але мати проігнорувала її побоювання. Наступного дня Уляна була так зайнята роботою, що забула про гостей. Коли вона нарешті зустріла тітку Ніну та її сина Васю у себе вдома, тітка раптом вимагала повернути гроші за проїзд на таксі, мовляв, дівчина була зобов’язана зустріти їх сама.
Уляна була настільки виснажена, що навіть не стала сперечатися з нахабними родичами, а просто виштовхнула їх за двері. Її мати розлютилася, і лише через місяць вони знову змогли нормально поговорити. Але за цей час Уляна дізналася, що її родичі вважають, що вона змінилася у гіршу сторону від міського життя. Вона продовжувала відстоювати свою позицію, але при цьому виявляла готовність допомогти, коли це було потрібно. Вона допомагала дідусеві, дозволяла двоюрідному брату Васі жити в її квартирі, коли він не мав інших варіантів. Мама Уляни згодом зрозуміла і перестала контролювати час та енергію доньки. А та нарешті змогла трохи зменшити оберти і почати насолоджуватися життям.
