Мене захлеснула хвиля емоцій, коли я дивилася, як мій чоловік, Валерій, збирає свої речі та йде з квартири. Я знала, що сказала те, чого не мала говорити, але нічого не могла з собою вдіяти. Місяці спілкування з його важкою матір’ю остаточно довели мене до піку. Ми з Валерієм були одружені вже три роки, і наше сімейне життя було здебільшого щасливим.
Але відколи його мати переїхала до нас півроку тому, все почало змінюватися. Свекруха постійно критикувала мене і намагалася втручатися у наше життя. Дійшло все аж до того, що вона вимагала переїхати до нас назавжди. Я вигнала її з нашої квартири, і у нас із Валерієм сталася спекотна суперечка з цього приводу. Я сказала йому, що більше не зазнаю такої поведінки його матері і що вона не може приходити до нашого дому, коли їй заманеться. Валерій чути мене не хотів, сказав, що вона його мати і має право його відвідувати, коли сама забажає.
Саме після цієї сварки чоловік і пішов із дому. Минали тижні, від Валерія не було жодних звісток, і я почала турбуватися. Якось він прийшов до мене на роботу і запропонував помиритись. Він запропонував нам переїхати в його квартиру, але коли я запитала про його матір, він сказав, що вона житиме з нами. Я розуміла, що не можу більше жити із нею, але Валерій не хотів іти на компроміс. Це було важке рішення, але зрештою я сказала йому, що нам доведеться розлучитися.
