Я була заміжня 12 років, і спочатку нам з чоловіком доводилося жити з його батьками. Але коли бабуся залишила мені квартиру – ми одразу з’їхали. Наша мрія збулася – мати власне місце і не підлаштовуватись ні під кого іншого. Щоб доnомогти молодшому синові, свекруха продала свою квартиру та віддала йому всі гроші.
Вона поїхала працювати в іншу країну і приїжджала лише зрідка, щорічно надсилаючи нам продукти з Італії, за що ми їй були дуже вдячні. Ми, своєю чергою, теж посилали їй різні посилки з дому. Через десять років моя свекруха зрозуміла, що її здо ров’я похитнулося і вирішила повернутися на батьківщину. Однак жити їй уже не було де. Її молодший син розтра тив усі гроші і переїхав до батьків дружини, які не могли прийняти жінку похилого віку. Свекруха запропонувала жити з нами, але у нас була маленька двокімнатна квартира без зайвого кута.
Я не хотіла, щоб мій син ділив кімнату з бабусею, отже, не погоджувалася на таку пропозицію. Зняти квартиру теж не було можливості, оскільки свекруха не мала грошей. Молодший син відмовився їй доnомогти, заявивши, що йому треба думати про власну родину. Я розриваюсь між небажанням приймати свекруху в себе вдома і неможливістю виставляти її на вулицю. Це складна ситуація, і я досі не знаю, що робити.
