Микола та Ліда провели все своє життя разом, завжди люблячи та за хищаючи один одного. Ставши старшими, вони часто їздили до свого заміського будинку, але врешті-решт вирішили подарувати його своїм дітям. Проте троє синів та дочка відмовилися від цієї пропозиції, тоді як їхній молодший син – Ігор – погодився прийняти цей дар. Незабаром він зробив там ремонт і часто возив туди своїх батьків. Коли Ліда по мерла, Микола залишився один у своїй квартирі, навіть важко готуючи собі їжу. Він дуже сумував за дружиною і хотів, щоб його діти частіше відвідували його.
Зрештою, він за хв орів і був госпіталізований. Його дочка прийшла відвідати його лише для того, щоб попросити квартиру, бо їй треба було жити десь після роз лучення. Микола був стомлений і не за хотів з нею розмовляти. Після виписки Микола прожив ще місяць, протягом якого його син Ігор та його дружина Зіна відвідували його щодня.
Микола по мер і залишив Ігореві все, в тому числі багато грошей. Перед смертю Микола сказав Ігорю, щоб він забрав собі все і ні з ким не ділився, оскільки він заслуговував на це найбільше. Після відходу Миколи сім’я вирушила до нотаріуса, щоб дізнатися, що їм дістанеться. Вони виявили, що все було залишено Ігореві та його родині. Родичі були засмучені, але нічого не сказали. Вони зрозуміли, що не заслуговують на спадщину. Бажання Миколи було виконано: все успадкував його молодший син Ігор. Він був єдиним, хто по-справжньому дбав про свого батька, відвідуючи його щодня і піклуючись про нього до останніх днів.
