Через 6 років після весілля я зрозуміла, що моєму шлюбу настав кінець, але родичі мого чоловіка ускладнили ситуацію, наполягаючи на тому, що, якщо ми розлучимося, мені доведеться віддати половину своєї квартири їхньому синові. Я не погодилася з цією вимогою, оскільки квартира була куплена моєю матір’ю, яка жила та працювала в Італії, а мій чоловік та його сім’я не внесли до неї жодних коштів. На жаль, ми припустилися серйозної помилки, коли придбали квартиру в новобудові, тому що ми обидва вважалися рівноправними власниками.
Тоді я була так заkохана у свого чоловіка, що не замислювалася про це. Я завзято працювала, щоб заробити на життя, навіть повернувшись на роботу вже через сім місяців після народ ження моєї дитини. Навпаки, мій чоловік відмовився працювати, вважаючи за краще довгі роки шукати високооnлачувану посаду, що вимагає мінімальних зусиль.
Коли він не зміг знайти відповідну роботу, то остаточно осів удома замість того, щоб утримувати нашу сім’ю. Роздумуючи про свою ситуацію, я зрозуміла, що мені не потрібен чоловік, який нічого не робить для сім’ї. Я знала, що зможу подбати про себе та свою дитину. Після рішення розірвати шлюб його родичі раптово принесли мені подарунки у вигляді домашньої їжі та благали мене передумати. Однак я залишалася непохитною у своєму рішенні роз лучитися. Моя мати підтримувала мене і переконувала думати про себе, а не про квартиру. Незважаючи на це, я не можу позбавитися почуття розчарування через те, що мій чоловік хоче пред’явити права на майно моєї матері, тим більше, що у нас спільна дитина.
