Віра їхала до села з nоганим настроєм та nоганим передчуттям, але обіцяла затриматися на колишній дачі. Колись вони часто приїжджали до цього району всією сім’єю, але тепер ці моменти минули, як і їхня молодість. На пенсії розваг було небагато: клумба перед під’їздом, прогулянки парком, нечасті візити дітей та онуків. Чоловік Віри, Анатолій, любив повторювати, що їхня дача – чудове місце, куди вони вклали багато сил і праці, а в старості насолоджуватимуться природою та запрошуватимуть онуків у гості.
Під час одного з візитів Віра виявила, що чоловік зрад жує їй з найкращою подругою Галиною. Ця подія призвела до роз лучення, і Віра відмовилася залишити собі дачу, що зберігала дуже багато бол ючих спогадів. Наступні десять років Віра не приїжджала на дачу і не вникала в подробиці життя kолишнього чоловіка, але за кілька років їй зателефонувала Галина, благаючи приїхати в гості. Анатолій нещодавно виписався з ліkарні та почував себе неважливо, тому Галина хотіла, щоб Віра поговорила з ним.
Віра таки приїхала і зустрілася з Анатолієм, який вибачився за свою поведінку в минулому і попросив Віру не продавати дачу. Віра пообіцяла подбати про майно у разі потреби та попрощалася з ним із сумішшю емоцій. Через два місяці Анатолія не стало, і Галина поїхала жити до дітей, вибачаючись у Віри. Віра вмовила дітей залишити дачу, і за кілька місяців сад знову ожив, заріс чудовими квітами. Будинок чекав на повернення своєї справжньої господині і разом з нею наповнювався силою та позитивною енергією. Віра подивилася фото Анатолія та пішла зустрічати своїх дітей, сказавши, що майбутнє вдома у їхніх руках. Незважаючи на важкі спогади, сім’я наполегливо працювала, щоб виконати останнє бажання Анатолія та зберегти дачу, в якій було так багато почуттів та емоцій.