Людмила весь день готувалася до вечірки, паралельно готуючи та згадуючи минуле. Хоча вона не любила готувати чи бенкетувати, вона робила це, бо це було необхідно, та й гості її страви завжди хвалили. На вечірці зібралися старі друзі та родичі, поділяючись історіями та спогадами. Оля, сестра чоловіка, заздрила фігурі Людмили та відпускала єхидні коментарі, які Людмила всіляко ігнорувала. Ці збори були унікальними: Людмила погодилася на це на прохання свого чоловіка Дмитра, який хотів відзначити сорокаріччя весілля у колі старих друзів.
Гості, що прибули, згадували минуле і думали про те, як би їх життя склалися по-іншому. Людмила завжди була принциповою людиною, відмовлялася читати чужі листи та повідомлення, особливо не любила пліткувати. Спостерігаючи за гостями, вона міркувала про своє життя, задоволена тим, як усе обернулося, але час від часу сама задавалася питанням, як усе склалося б, якби вона зробила інший вибір. Марія, kолишня красуня та однокласниця, поділилася історіями зі свого минулого, нині живучи сама без дітей.
Людмила подумала про Сашка, талановитого молодого чоловіка, який їй колись дуже подобався, але який одружився з Марією. Однак, на ж аль, його не стало через три роки шлюбу. Люда запитала Марію про те, як вона перенесла цей жах, але Марія відмахнулася від цього, як від минулих спогадів. Людмила утримувалася від засудження інших, вважаючи, що люди завжди знаходять способи виправдати свої дії, хоч і не розуміла, як подруга могла так спокійно згадувати про це, тим більше, що після цього kошмару минуло дуже мало часу. Вечірка продовжилася, гості співали пісні та насолоджувалися товариством один одного. Через день Людмила вирішила відвідати могилу Сашка, відчуваючи тугу за минулим та надію на майбутнє.
