У мене було двоє дітей. Я втомилася від того, що мене контролювали і мати, і чоловік. Якось зателефонувала мамі і сказала, що не можу так далі жити

ИНТЕРЕСНАЯ ЖИЗНЬ
Advertisements        

Мені було 35 років, і я була у декретній відпустці з молодшою дочкою. Звичайно, я тоді не заробляла жодної коnійки. У мене було двоє дітей: старша дочка пішла до першого класу, а молодшій було лише два роки. Я втомилася від того, що мене контролювали і мама, і чоловік, які тоді були за кордоном. – Я не можу так далі жити, – сказала я мамі телефоном. – Про що ти говориш? У тебе є все, що тобі потрібне, а гроші не nроблема, – відповіла вона. – Але я втомилася від того, що зі мною поводяться як з дитиною, постійно питають, куди я витра чаю гроші. Мені начебто навіть не довіряють, – пояснила я. – Я розумію, але ти маєш розуміти, що ми просто намагаємося доnомогти.

Нам нелегко бути так далеко і не мати можливості доnомогти тобі та дітям особисто, – сказала вона. – Ох, матусю, це так засмучує… Я відчуваю, що задихаюсь, – сказала я, відчуваючи, як сльози навертаються на очі. – Ти знаєш, що ми любимо тебе і робимо це для твого ж добра, – сказала вона, намагаючись втішити мене. – Але це просто несправедливо. Я почуваюся бранкою у власному домі, – сказала я, витираючи сльо зи. Повісивши слухавку, я зрозуміла, що мені треба поговорити з чоловіком. Я зателефонував йому на мобільний і він відповів за кілька секунд. – Привіт як ти? – спитав він, звучаючи зайнятим. – Мені треба поговорити з тобою про щось важливе, – сказала я.

Advertisements        

– Що таке? Що трапилося? – спитав він, і я помітила, що його тон став серйознішим на цьому моменті. – Я не можу так жити далі. Я відчуваю, що тону в обов’язках та очікуваннях. Мені потрібна твоя доnомога, але не фі нансова, – сказала я, відчуваючи, як тремтить мій голос. – Вибач, але я не можу просто покинути все і повернутися додому. Ти знаєш, у мене тут теж є обов’язки, – відповів він. – Я знаю, але мені просто потрібна підтримка. Я не можу зробити все одна, – сказала я, відчуваючи, як сльо зи знову починають текти по щоках. – Я подивлюся, що я можу зробити, але ти мусиш розуміти, що мені теж нелегко, – роздратовано сказав він. Повісивши трубку, я відчула себе ще більш безнадійною, ніж раніше. Я не знала, що робити і до кого звернутися по доnомогу. Я почувала себе заручником усіх цих обставин і просто не уявляла, як щось змінити.

Advertisements