Я завжди знала, що зробила помилку, вийшовши заміж за цю людину, але я терпіла цей шлюб протягом баrатьох років, тому що не хотіла нікого засмучувати чи бути засудженою мешканцями села. Однак, вийшовши на nенсію, я нарешті набралася сміливості подати на розлучення. Моя тітка залишила мені квартиру у місті, і ми переїхали туди.
Я стала головним годувальником у сім’ї, у той час як мій чоловік залишався безробітним протягом усього цього часу. Я роками терпіла його постійний контроль та закиди, але після виходу на пенсію зрозуміла, що не хочу провести решту свого життя з кимось, хто ніколи мене не цінував. Коли я сказала своєму чоловікові, що хочу роз лучитись, то чекала, що хоча б мої дорослі діти мене зрозуміють – але цього не сталося. Вони поставили мені ультиматум, вимагаючи, щоб я пробачила їхньому батькові і прийняла його назад.
Вони засуджували мене, і я відчувала, що вони беруть його бік. Мій чоловік сам не міг упокоритися з ситуацією, і він постійно дзвонив мені, просячи забрати його назад. Але я не хотіла більше з ним жити. Я відчувала себе самотньою, оскільки ніхто не підтримав мене у моєму рішенні розпочати нове життя. Це було нелегко, але я знала, що повин на дотримуватися свого рішення. Я не хотіла провести залишок свого життя у шлюбі без kохання. Незважаючи на те, що всі зараз nроти мене, я знаю, що повин на залишатися вірною собі і не підкорятися обставинам.
