Я завжди був тим, хто цінує внутрішні якості людини більше, ніж її зовнішній вигляд. Для мене особистість людини – найважливіший чинник у побудові будь-якого зв’язку з нею. Власне, ось чому я заkохалася у свого однокласника Івана. Він був розумним, цікавим, і ми могли поговорити з ним годинами, про що завгодно. Мене завжди бентежило те, чому інші дівчата не бачили в Івані тієї краси, яку я бачила. Мій хлопець тоді виглядав як типовий школяр, худорлявий та високий, у окулярах.
Але я бачила його красу як усередині, так і зовні. Ми почали зустрічатися в одинадцятому класі та nродовжили наші стосунки навіть після закінчення середньої школи. Ми навчалися в одному університеті та працювали разом. Я стала ілюстратором, а Ваня – програмістом. Ми навіть разом винаймали квартиру. Після закінчення університету ми вирішили одружитися. Проте мама була nроти, стверджуючи, що Іван не схожий на «справжнього чоловіка» за стереотипними поняттями. Це глибоко поранило мене, але я мала план, щоб довести їй, що вона неправа. Я зв’язалася зі своїм другом Олександром, який працював ветеринаром, і попросила його поводитись «як поганий хлопець», поки ми побудемо з мамою кілька днів, і він буде в ролі мого хлопця.
Я сподівалася, що мама побачить у ньому того самого «справжнього чоловіка» і змінить свою думку про зовнішність та поведінку Івана. Сашко, який насправді дуже добрий і милий, погодився мені доnомогти. Три дні поводився жа хливо – був постійно злим і всім незадоволеним, навіть одного разу стукнув рукою по столу під час сварkи з мамою. Зрештою, мама не витри мала і попросила мене повернути все на свої місця, так би мовити. Вона пообіцяла не втручатися у наші особисті справи та не заперечувати проти нашого весілля. Отже, через два тижні ми з Іваном одружилися, і моя мама була там, щоб відсвяткувати наш найкращий день з нами. Коли після весілля моя мама починала говорити щось негативне про Івана, я жартома питала її, чи не повернути мені Олександра в наше життя.
