Пройшло п’ять довгих років відтоді, як пішла на той світ моя мама, але я все ще не можу позбутися спогадів про нашу останню зустріч. Пам’ятаю, як увійшла до її кімнати і застала її сидячою у кріслі, коли моя племінниця Галина була поруч. Галина була найчастішим гостем у моєї матері, і вона, здавалося, знала про все, що відбувалося. Того дня я прийшла додому з роботи, відчуваючи себе виснаженою, і тільки-но увійшла до хати, моя мати почала лаяти мене, кажучи, що Галина – саме така дочка, яку вона завжди хотіла.
Я намагалася зберігати спокій, але відчувала, що мої емоції беруть наді мною гору . Я пояснила своїй матері, що мені потрібно працювати, щоб утримувати своїх дітей та оплачувати рахунки, але вона не хотіла слухати. Натомість вона nродовжувала лаяти мене в присутності моєї двоюрідної сестри. Я звикла до такого звернення з боку моєї матері: як би я не намагалася, нічого не виходило. З іншого боку, у Галини, здавалося, були особливі стосунkи з моєю матір’ю, і та завжди хвалила її за турботу та послужливість. Під час нашої розмови моя мама згадала, що вона неважливо почувається, і що Галина викликала ме дсестру, щоб та приїхала і зробила їй укол.
Я спробувала перевести розмову до іншого русла, але мою маму це не зупинило. Вона продовжувала хвалити Галину, водночас критикуючи мене. Саме тоді моя мати розкрила свої справжні почуття до мене. Вона сказала мені, що я їй не рідна, і вона взяла мене з притулку, сподіваючись любити мене як рідну. Але вона не змогла і була розчарована в мені. Слова моєї матері були подібні до ножа в серці, і я більше не могла цього виносити. Не витримавши, я сказала: -Ну, тоді ти більше не моя мати, – і пішла. На жаль, моя мати nомерла через кілька днів після нашої зустрічі, залишивши важкий тягар на моїй душі. Я часто відвідуваю її могилу і перепрошую, шkодуючи, що не могла виявити до неї більше доброти.
