Якось моя дочка прийшла зі школи зі своєю подругою Ілоною. Я чула про неї лише від дочки і не знала її особисто. Дівчатка разом грали, а я допомагала їм із уроками та годувала. Коли Ілона збиралася йти, моя дочка зупинила її і запитала: – Твій тато вже повернувся? – Поки що ні, – відповіла Ілона. – Як же ти тоді дістанешся додому? Ти сказала, що тобі не дали ключі, – захвилю валася моя донечка. – Я зачекаю його на вулиці, – відповіла Ілона. Я втрутилася і сказала їй почекати тата у нас вдома, тому що на вулиці було вже темно та холодно.
Ілона погодилася, і ми дізналися, що тато мав їй подзвонити, але так і не подзвонив. Отже, Ілона залишилася з нами на вечерю, а за їжею вона відкрилася та поділилася своєю історією. Вона розповіла нам, що її батьки давно розлучилися, і що вона жила з матір’ю та бабусею, поки та була ще жива. Її батько взяв її до себе, але після роз лучення з мамою він, здавалося, не цікавився дочкою. У нього вже була інша жінка, яка була ваrітна дитиною, і ця жінка не любила Ілону. Ілона розповіла нам, що про неї часто забували та нічого їй не куnували.
Вона прийшла до нас у старій рваній куртці, яка була їй мала на кілька розмірів. І що мене ще більше здивувало, так це те, що вона майже щодня чекала на своїх «батьків» біля під’їзду, не маючи можливості потрапити до квартири через відсутність ключів. Її розповідь справила на мене незабутнє враження. Після цього дня Ілона часто приходила до нас додому і стала для мене членом сім’ї. Я почала куnувати речі і для Ані, і Ілони. Якось мені спала на думку ідея удо черити дівчинку. – Я хочу удо черити Ілону. Нам втрьох буде веселіше, ти так не думаєш? – спитала я одного разу дочку. Вона міцно обійняла мене і сказала, що давно мріє про сестричку. Отже, ми вирішили прийняти Ілону до нашої родини. Аня повідомила Ілоні радісну новину, і дитина заnлакала від радості. Тепер найскладніше – зібрати всі юридичні документи та знайти адвоката. Але найголовніше, що ми разом і разом ми подолаємо будь-які труднощі, які стануть на нашому шляху.