Коли Олечці та Наталі, моїм онукам, було 8 років, мого чоловіка не стало. Це було для нас великою втра тою. Дочка розуміла, як мені важко, тому щодня телефонувала після роботи і розповідала щось, а я ділилася з нею тим, що в мене сталося за цей час. Проте згодом доньці стало не до мене. Коли я їй дзвонила, вона знаходила привід, чому не може зараз поговорити. Згодом дочка знову повернулася до дзвінків раз на кілька днів і це було скоріше для галочки, адже в процесі вона то прибирала, то кудись йшла.
Якось мені стало так приkро і, коли вона зателефонувала, я випалила: – Якщо немає часу на рідну матір, то не дзвони! Навіщо дзвониш мені і паралельно щось робиш? Однак дочка якось викрутилася, і я вибачилася за свої слова. З того часу вона почала мені частіше дзвонити, а потім знову повернулася до дзвінка раз на тиждень. Мене ображало таке ставлення дочки до мене, це все, про що я могла думати. Переломним моментом стало те, що вона не дзвонила мені цілий тиждень, на мої дзвінки теж не відповідала, тому коли вона набрала мене, я сказала: – Не дзвони сюди більше! Навіщо витра чати свій час на те, що тобі не потрібне?
Я давно зрозуміла, що ні ти, ні онуки не цікавляться тим, чи жива, чи здорова бабуся, їх цікавлять лише подарунки на день народ ження! От і все! Ми з нею посварилися, мені стало погано, в очах потемніло, і я прийшла до тями в ліkарні. Медсестра вислухала мою розповідь, але потім сказала: – Ви, дорослі, часто забуваєте про те, що у нас молодих біжить життя, нам потрібно працювати, виховувати дітей, розвиватися, робити щось вдома і дуже важко у цьому списку справ знайти достатньо місця для гарної довгої розмови, тому варто цінувати мить коли про вас пам’ятають навіть по дорозі в магазин. Ви забули, але ви й самі були такими. Моя вам порада буде лаконічною: знайдіть собі заняття, яке вас захоплюватиме, тоді й не помічатиме, як пройдуть дні з дзвінка дочки чи онуків. І справді, коли ти займаєшся тим, що любиш, то й не думаєш, що комусь байдужа.
