Це було третє березня 1988 року. Я повернувся на інший бік, обвів поглядом Марію і сказав, що нам з нею треба одружитися. Вона не спала, дивилася на мене вугіллям карих очей. -Це погана ідея, але я все одно згодна, – сказала вона після невеликої паузи. Це справді була дуже nогана ідея. Ми на той момент жили у комунальній квартирі.
Марія була студенткою четвертого курсу, підробляла у квітковому магазині. Я був вантажником на заводі і отримував зарnлату трохи вищу за прожитковий мінімум. На жаль, на той момент не вдалося влаштуватися за фахом, а я за фахом інженер. Ми оnлачували навчання Маші, тож грошей не було, доводилося економити на всьому.
Наступного дня ми вирушили в ювелірний магазин і попросили консультанта показати нам найдешевшу пару обручок. Виходили ми із салону із двома тонкими смужками металу на пальцях. Знаєте, минуло з того часу 35 років, а обручки ми так і не змінили. Багато з того часу змінилося, я знайшов роботу за професією, Маша теж. Ми купили квартиру і набули фі нансової стабільності. Тонкі металеві смужки як нагадування про те, що ми разом пройшли.
