У багатьох людей є труднощі в житті, і я думаю, на те й дано рідні, щоб доnомогти подолати ці труднощі через розуміння і підтримку. Так, це не обов’язково мають бути батьки. І ось у що я вірила, поки не дізналася, що мої батьки не були для мене справжньою родиною. Я припустилася помилки і в чотирнадцять років завarітніла двійнятами. Мої батьки не підтримували мене, були проти мого рішення народ жувати малюків і не виявляли до мене ніякої доброти і особливо підтримки.
Натомість батьки вигнали мене з дому з усіма моїми речами. – Це твоя ноша, а не наша, тобі з цим жити! – сказав батько, виштовхуючи мене з дому. Три місяці мене вмовляли позбутися небажаної ваrітності. Коли це перестало бути заkонним, вони припинили спроби та списали мене з рахунків. Але я вірила, що коли Бог послав мені цих дітей, я повин на їх наро дити! Мій хлопець, який був старший за мене на чотири роки, підтримував мене під час усіх цих випробувань. Незважаючи на те, що говорили інші, ми дуже любили одне одного і наполегливо працювали, щоб побудувати здо рову сім’ю. Ми твердо вирішили не здаватися.
– Я ніколи не покину тебе, – сказав він, – я запевняю тебе, що в нас все вийде! Він дотримався своєї обіцянки. Ми багато працювали, багатьом пожер твували та вклали все, що в нас було, у наших дітей та наше майбутнє. Це було непросто, але через десять років ми мали успішний процвітаючий біз нес і прекрасну сім’ю, з двома доньками. Якось батьки несподівано зв’язалися зі мною, дізнавшись про наш успіх від спільних знайомих. Вони раптом почали цікавитись, як я живу і як поживають мої діти. Але було вже надто пізно щось змінити. – У вас був шанс, і ви його пропустили, – сказала я їм, – тепер моя сім’я – це мій чоловік і мої дочки. Ви зробили свій вибір 10 років тому! Я вважаю, я вчинила правильно. Сім’я не робить так, як зі мною вчинили мої батьки.
