Настя їхала з У ЗД, коли в їхній автобус врізалася вантажівка. Так вона втра тила доньку на четвертому місяці ваrітності. Потім був рік переживань та мук. І Настя, і Сергій ходили похмурі, спали у різних кімнатах, практично не спілкувалися, жили як сусіди. А потім була вечірка у друзів. І там їх із чоловіком почуття спалахнули за новою. – Я хочу дитину! – палко прошепотів на вухо дружині Сергій. – Я теж! – просяяла у відповідь Настя. І вони втекли з вечірки. По-англійськи, не попрощавшись. Дві смужки на тесті здалися за місяць. Другий медовий місяць подружжя, що гаряче люблять один одного.
За дев’ять місяців у них наро дився син Андрій… Пішли дні, сповнені клопоту у молодих батьків. Годування, пелюшки, огляди, іграшки. І відвідування різних форумів молодих матусь. Ці сторінки Настя переглядала під час годування сина rрудьми. Того дня вона перегортала сторінки форуму, коли натрапила на фотографію дворічної дівчинки, яка залишилася сиротою. Віра була дуже схожа на їхнього сина Андрійка. І їй два роки. Стільки було б зараз їхній доньці, якби не та вантажівка.
Три дні вона обмірковувала слова, якими зобов’язана переконати чоловіка. Нарешті наважилася. – Подивися! – Сказала вона Сергію, вручаючи телефон Сергію. – Красива дівчинка. І що? – не зрозумів той. – Вона копія Андрійка. Напевно, наша дочка була б такою! Чоловік зрозумів. Довго мовчав. Думав. – Віра Сергіївна? Неnогано звучить. Але спершу подивимося на дівчинку, добре все обміркуємо… Я не хочу, щоб ми пошkодували про свій вчинок… Місяць потому. – Сергію, а ти не знаєш, де коробка з речами, які ми куnували нашій дочці. – На антресолях. Зараз дістану. До речі, їх треба комусь віддати. – Чому? – Але Віра, напевно, виросла з них. Сьогодні ми заберемо дівчинку, а завтра ти з нею походиш по магазинах, купиш дочці обновки. А ми із сином футбол подивимося…
