– У мене була сусідка, бабуся Марія, – почала я, – вона була вже не молода, і здоров’я у неї було неважливе. Минулого літа вона захворіла, і її діти, які мешкають у місті, не змогли до неї вчасно приїхати, тож ніхто не міг їй допомогти. – Мені шкода це чути, – відповіла моя подружка, якій я все це й розповідала. – Так, було важко, – продовжила я, – її дочка була дуже пізньою дитиною, тому мала молоду сім’ю, і вона не могла часто відвідувати матір. Я допомагала сусідці кілька тижнів, робила все, що їй потрібно, навіть приносила свою їжу з дому.
– Це дуже мило з твого боку, – додала подруга. – Дякую, – відповіла я, після цього ми потоваришували, але потім її дочка приїхала в гості зі своєю сім’єю, і вони не дуже добре ставилися до мого сина, одразу показала свої пазурі. Наші гості не ділилися з моїм сином ягодами, які збирали, і він від цього дуже засмучувався. – Ось тобі й подяка, – перебила подруга. – Ну, так… Потім її дочка залишилася із сусідкою на тиждень, і вони добре провели час, не зважаючи на все. Але мені було прикро, що вона не поділилася м’ясом, яке вони приготували, хоч я так багато для неї зробила. – Які невдячні! – Додала подружка.
– Згодна, – сказала я, – потім вона попросила мене куnити їй олію та цукор, але я втомилася і не хотіла цього робити. Натомість мені довелося сказати її дочці, щоб вона куnила все для своєї мами. З того часу вона навіть не вітається зі мною більше. – Оце в тебе подружка! – А то! Знаєш, я не звинувачую її в тому, що вона стара і потребує доnомоги, – сказала я, – але я також не хочу, щоб мою доnомогу сприймали як належне. Справа не тільки в цукру чи оліях. Я відчуваю, що моя сім’я теж заслуговує на мою увагу, і я не повин на все витра чати на хотілки сусідки. – Я розумію, у мене була схожа історія з однією дальньою родичкою. Потрібно знати міру всьому! – Сказала подруга, поклавши свою руку на мою.
