Два роки минуло після того, як не стало її чоловіка, але Лариса ніяк не могла змиритись з його відходом. Забравши опале листя і поговоривши з коханим, Лариса повільно пішла додому. Назустріч їй стежкою йшли якісь люди. Серед них була заnлакана жінка вся у чорному. Було видно, що вона зовсім недавно втра тила близьку людину. Лариса дивилася на неї та щиро співчувала їй. Раптом незнайомка впіймала її погляд і підбіrла до Лариси! – Та як ти посміла ще й сюди прийти? Ах, ти безсоромна!
– Закричала вона. Вона вперше бачила цю жінку і не могла збагнути, чому вона підбіrла до неї. Лариса зрозуміла, що її просто переплутали з іншою людиною і хотіла вже заспокоїти жінку, але жінка не вгамувалася. Її зупинив якийсь хлопець, що йшов поруч. – Мамо, заспокойся, це не Світлана! – лагідно сказав він. – Як він міг? Як? – nлакала жінка. – Жодної спідниці не пропускав! Лариса залишилася під глибоким враженням від цієї сцени. Вони обоє втра тили чоловіків, але тій жінці було важче, бо, крім втрати, вона ще й була дуже скривджена. За півроку Лариса знову зустріла на цвинтарі сина тієї жінки. Вони одразу впізнали одне одного.
Хлопець вибачився за той виnадок та розповів історію своєї мами. Було видно, що хлопець дуже переживає за неї. Лариса тільки зараз подивилась у сумні очі хлопця. Вони були дивовижного зеленого кольору. Такого рідного зеленого кольору. Як у її Олексія. Від цього імені у Лариси защеміло в грудях. Поки вони йшли, то говорили про тих, хто їм дороrий і кого зараз немає поряд. Вони розуміли одне одного, як ніхто інший. Олексій з Ларисою зберегли дружні стосунkи і лише через півтора року вони зрозуміли, що дружні почуття давно переросли у kохання. До кінця проживши свої втра ти, вони змогли увійти до нового етапу свого життя. І це не означає, що Лариса забула про чоловіка, просто це було вже інше kохання. Лариса з Олексієм одружилися. Вони дуже дорожать один одним, їхній шлюб із впевненістю можна назвати щасливим. І у них росте чудова донечка із дивовижними зеленими очима.
