Іванови нарешті переїхали до свого нового будинку. Віра взяла доньку на руки і повела на дитячий майданчик, щоб та погуляла та познайомилася із сусідськими дітьми. Там було багато різних гойдалок, дитячих скульптур, навіть пісочниця обладнана. Перед походом на дитячий майданчик Віра вбралася у свою улюблену сукню. Та й Ліду в сарафанчик одягла. Вона хотіла, щоб дочка познайомилася з якоюсь дівчинкою і мило ліпила з нею паски в пісочниці. Народу було море. Усі матусі сиділи тісним гуртком і щось обговорювали. – Чия ви будете? Нова, чи що? – Запитала місцева бабуся. Всі матусі відразу дивилися на Віру і почали з цікавістю її розглядати. – Так. Іванови ми. До 46-ї квартири в’їхали вчора. Усі почали нахвалю вати, як у них чудово живеться. Мовляв, сусіди дружні, привітні, жодних конфліктів та розбірок. За цими розмовами Віра трохи заспокоїлася. Коли всі перезнайомилися, одна із жінок радісно заявила: – Дівчата! Забула вам радісну новину повідомити — ми вчора на горщик покакали! Усі почали аплодувати та вітати з такою важливою “подією”. Віра з себе видавила посмішку, але новина в неї не викликала роз чулення. Загальну святкову атмосферу перервав конопатий 7-річний хлопчик: — Мамо, Дональд мене вдарив лопаткою по голові! Врятуй! Допоможи! Усі кинулися з бинтом та зеленкою до хлопчика. Віра з переляку притиснула Ліду і застигла на місці. Кілька матусь побігли до клену, де кимарила на лавці бабуся кривдника. – Жінко! Громадянка під кленом! Та прокиньтеся ви вже! Жодного сумління! Ваше дитя – садист!
Спіймайте свого шkодника і відлупцюйте як слід. Не приймете заходів, ми зараз дільничного викличемо! – Петя! А ну дай йому здачу! Двинь нормально! — вигукнула інша мама. — Інокентьєвно, чого ти злякалася? У онука діагноз є гіперактивність. Загалом, прийміть і упокориться. Вдома він ходить по стелі, але йому ж потрібно соціалізуватися. Не чіпайте мого хлопчика. Він… Хррр… — знову заснула бабуся. – Та що з них узяти? Ви його маму бачили? Безпардонна вся родина. Дональд весь у батька. Люська ж наро дила його не зрозумій від кого і на бабу хлопчиська скинула, — почулося з натовпу. — Так-так, мені вони завжди здавались підозрілими! — А я взагалі бачила її із цигаркою! — На куріння час є, а на дитину немає. Дональда вже з третього садка викинули. — Та там ще завідувачка така. Любить випити, а як протверезіє — починає наводити порядки. Віра дивилася на все це і трохи свідомість не втра тила. До неї підійшла Лідочка, дістала пляшечку і тихенько потягла гарбузовий сік.
— Ви дитині даєте сік? Це ж отрута! Там цукру більше, ніж користі. Моя Гертруда п’є тільки ромашковий чай чи відвар із шипшини. Я трави сама влітку збираю, — підійшла до Віри одна із сусідок. — А я Петі тільки воду даю. Чоловік у срібному джерелі набирає! – І мій також! — Я своїй молоко козяче даю. Знаєте, який імунітет у неї міцний! — Молоко шкідливе для ШК Т! Лідочка злякалася і сховалася за мамину спину. Соком поперхнулась і почала чхати. — Мамо, дитину застудили. Вам би до ліkаря, а не вуха тут розвішувати! — звернулася одна із сусідок до Віри. – Гей, ви чуєте? Педіатр хоч у вас є? — Може, Кузякіну покликати? Вона ж працювала у дитячій ліkарні. — Ой, у мене на роботі такий виnадок був. Дитина поперхнулася, ледве до ліkарні довезли. Лідочка від шуму скуксилась і заnлакала. — А ця чого реве? Ти хочеш, щоби за тобою бабайка прийшов? Що за примхи? Лідо, Лідо… Хто ж тебе в білий сарафан вбрав на майданчик? Начебто, мама не дура в тебе, не зелена, а розуму то немає, – прокинулася бабуся Дональда. Віра опустила очі і попрямувала до виходу. Але й піти їй не дала спокійно бабуся: – Ти ще з чоловіком своїм розмову проведи. Тягнеться повз нас і навіть не вітається. Де ж повага до сусідів? – Так Так. Поговоріть. Нехай він не зазнаєтьсч, з мужиками в шахи виходить увечері грати. Ми ж сусіди, треба дружити. Віра з того часу більше не хотіла на дитячий майданчик гуляти. Ішла до парку. Там на лавці читала Булгакова, а донька поряд грала у пісочниці. З пупсом, по імені Дональд.
