Микола один виховував свого сина Романа. Дружина не була готова стати матір’ю, тож через місяць після nологів залишила дитину на Миколу і зникла. Було дуже важко спочатку, все ж таки Рома був немовлям, а Миколі потрібно було багато працювати. Доnомагали йому добрі сусіди, бабусі з під’їзду. Так Рома й виріс. У міру того, як хлопчик ріс, Микола намагався більше часу проводити разом з ним, навчав його поважати старших та прагнути більшого. Тому після навчання у школі Роман вирішив поїхати вчитися далі до міста. Микола пишався сином. Особливо, коли Роман закінчив добре університет, влаштувався на гарну роботу.
З роботою з’явилося багато справ, він дуже рідко приїжджав до батька, незабаром просто надсилав фотографії, сам не приїжджав. Так якось Микола отримав фотографії сина із весілля. Було дивно, чому він не запросив батька і навіть не познайомив із дружиною. Але Роман обіцяв, що скоро вони приїдуть до нього в гості, але це були лише слова. Потім син почав надсилати фотографії своєї доньки. Микола навіть не здогадувався, що він тепер дідусь. Тоді він вирішив, що сам поїде до сина в гості, коли у того так багато справ. Коли Миколай приїхав, то здивувався від квартири сина, вона була немов палац. На кухні готувала вечерю невістка, вона не посміхалася, зберігала нейтральний вираз обличчя, здалася дуже холодною людиною.
Микола почав грати з онукою. Дівчинка була така рада, що в неї є дідусь. Так непомітно минуло кілька годин. І тут Микола вирішив зайти на кухню, випадково почув розмову свого сина із дружиною . Невістка говорила, що для батька у квартирі місця немає, треба зняти окремо номер у готелі. Микола почав збиратися. Роман вийшов у коридор, здивувався, куди батько збирається: – Поїду я назад, додому. Якщо мені тут не раді, та й місця у вас нема. Романові стало тоді так со ромно за слова його дружини. З того часу він з донькою зрідка, але відвідує батька. Але невістку Микола більше не бачив.
