Коли ми з Вадимом роз лучилися, я відчула полегшення. Протягом нашого спільного життя я стільки від нього натерпілася, стільки нервів витратила, що вже неможливо було з ним жити. Йому наш шлюб і навіть його діти були байдужі. Його цікавив лише будинок, який ми куnували разом. Але оскільки він працював більше, а я сиділа деякий час у деkреті, означає, що будинок належить йому, а я з дітьми маю покинути цей будинок. Ось як може батько двох дітей бути таким егоїстом?
Я з дітьми з’їхала і винаймала квартиру, а він жив там один і навіть відмовлявся nлатити алі менти. Спершу діти ходили до нього в гості, а потім перестали. Якщо погоджувалися, то чи я, чи бабуся мали йти з ними. Я не знаю, чому, але потім вони і від таких зустрічей відмовилися. Причин я навіть не питала. Нехай їхній батько запитує і переживає з цього приводу. Майже за рік після роз лучення я познайомилася з Ігорем. Він прекрасний і чуйний чоловік, і я в нього одразу заkохалася. Він прийняв моїх дітей як рідних, а вони дуже полюбили Ігоря. Будинку та аліментів я не отримала, але хоч kолишній тримався від нас подалі.
Від знайомих дізналася, що він у всьому звинувачує мене і думає, що це я забороняю дітям бачитися з ним. Він навіть не розуміє, що своїм ставленням віддаляє від себе дітей. І діти більше тягнуться до Ігоря. Люблять та поважають його. А я, нарешті, найщасливіша дружина та мама. Нещодавно дізналася, що вагітна і мої діти дуже зра діли цій новині. Вони не можуть дочекатися народ ження братика чи сестрички. Нарешті, я живу в гармонії та спокої, і мене влаштовує все. Нещодавно на вулиці зустріла Вадима, а він подивився на мене якось зверхньо. А мені стало так спокійно на душі, що я залишила в минулому цю людину, створила прекрасну сім’ю, за ради цього варто жити та радіти життю.
