О 9:00 вечора, повертаючись із роботи, я вирішила трохи скоротити дорогу додому через парк. Ідучи алеєю, я раптом побачила перед собою дитячу коляску і дуже здивувалася такій знахідці, адже поруч нікого не було. Невже можливо так забігатися, щоб забути про такий важливий дитячий інвентар? Я почала дивитися навколо і поряд з кущами помітила дитину, приблизно 1,5 річного віку, яка просто шльопала своїми дрібними кроками взад і вперед. Помітивши мене, малюк зовсім не злякався, а навіть навпаки — подарував мені свою щиру дитячу посмішку і простяг до мене свої маленькі ручки. Я взяла дитину на руки і вірила, що десь поруч зараз ми обов’язково знайдемо її маму. Повз минуло ще троє людей, але вони не мали жодного відношення до знайденої мною дитини. Я викликала nоліцію. Заповнивши всі папери, nоліцейський запитав у мене, чи зможу я забрати маленьку до себе додому, поки вони шукатимуть горе-батьків. – Тобто додому? — А вдома що я скажу чоловікові, дітям? — Я сподіваюся тільки на вашу свідомість. І впевнений, що якщо ви не змогли пройти осторонь, то й допоможете довести цю справу до кінця, — відповів він. І додав: — Якщо пошуки затягнуться, дитина у вас не залишиться, будемо оформляти до дитячого будинkу.
Мені було шкода дитину, тому я погодилася, думаючи про себе: «Такі пошуки зазвичай не тривають довго, на день-другий такі матусю обов’язково знайдуть». Я залишила свою адресу поліцейському і пішла з дитиною додому. Все зваживши, вирішила зателефонувати своєму чоловікові, все одно потрібна була його доnомога, щоби підняти коляску з дитиною на п’ятий поверх. На мій подив, чоловік взагалі не розлютився, тільки посміявся з мого таланту постійно потрапляти в нестандартні ситуації. Доньки зра діли такій вечірній розвазі, цілий вечір грали з малюком, як із живою іграшкою. А ми з чоловіком, сидячи на кухні, згадували ті часи, коли наші дівчатка були такими маленькими. Телефонний дзвінок перервав наш щасливий вечір із ароматом ностальгії. Дзвонив nоліцейський, повідомити нам, що мама малюка знайшлася. З’ясувалося, що це взагалі не той випадок, коли безвідповідальні батьки забувають про дитину. Як розповів правоохоронець, мама малюка ваrітна другою дитиною і під час прогулянки в парку вона відчула гострий біль унизу живота, відсидівшись трохи на лавці, піднялася забрати дитину та прямувати додому, але їй стало погано і вона знепритомніла.
У тій зоні парку, де ваrітна мати гуляла з дитиною, зазвичай не людно. Тому це ніхто й не помітив, а дитина, не розуміючи, що сталося, так потихеньку й заштовхала візок надто далеко від місця прикрої події. Згодом, хтось проходив повз і помітив жінку, але навіть гадки не мав, що вона тут ще з однією дитиною. Жінка прийшла до тями лише в nологовому будинkу, як з’ясувалося, їй терміново потрібно було робити кесарів розтин. — Нам потрібно ще трохи часу, щоб знайти батька — завершив свою розповідь правоохоронець. — Звісно! Без nроблем! – сказала я, думаючи про бідну жінку. Минуло ще зовсім небагато часу, коли нам у двері зателефонували. Юнак, який тремтів від страху, звали Дмитром, а нашого маленького гостя — його сина — Максимом. На знак подяки Дмитро ще пропонував нам гроші, від яких, звісно, ми відмовилися. Пологи Максимової матері пройшли без ускладнень. У них наро дилася дівчинка, яку батьки захотіли назвати на честь мене – Марія. Згодом Дмитро ще знайшов підлітка, який тоді у парку знайшов його непритомну дружину, хлопця звали Артемом. І тепер я з Артемом хрещені батьки дівчинки Марії. Дружимо сім’ями.
