– Мамо, ти куди зібралася? – Поліна зайшла в коридор і з подивом дивилася на матір. – Це що за маскарад? Лариса дивилася в дзеркало і акуратно фарбувала вії тушшю. Ось начебто акуратно. Тож тепер помада. Останній штрих і все готове! – До ресторану зібралася! Лариса не відводила очі від дзеркала. -Ти ж мені обіцяла з Юлею посидіти! Поліна завмерла від обурення. – Так, а тепер згадаємо, як саме я тобі обіцяла. Я сказала так: якщо у мене буде настрій і не буде планів, то я посиджу. І взагалі, я сказала, щоб ти заздалегідь подзвонила мені! Але ти не зробила жодного дзвінка, тож я й зібралася до ресторану з подругами! – До ресторану, з подругами?
– Дочка застигла від здивування. – І ця жінка ще зветься бабусею! Соромно вже має бути! – За що? – суворо запитала Лариса. – Ти думаєш, що в п’ятдесят років жінки вже старенькі? Це я від твоїх претензій скоро постарію! Давай іди назад і дай мені пройти. Поліна дивилася як мама одягається в коридорі: короткі півчобітки на підборах, шкіряна курточка та джинси вже натягла в обтяжку! Фігура в неї, звісно, що треба, але не у її роки! Дочка дивилася і бурчала на матір за її зовнішній вигляд.
– Ти вже бабуся, тому й поводься так, як належить бабусі! – Мамо, ну можеш сьогодні не ходити до ресторану? У тебе ж є обов’язки. Моя бабуся дуже старенька, на неї дитину не кинути. Свекруха живе далеко. А ми так хочемо сходити до кіно! – Послухай, дівчинко, якщо ви з Борькою вирішили завести дитину, треба було думати, як потім з дитиною своє дозвілля проводити. Лариса все ж таки поїхала. Їй були байдужі зауваження доньки.
