Лариса Іванівна була вже у дуже почесному віці. Вона не дуже зра діла коли родичі влаштувати сімейне застілля в ресторані. Жінка вела скромний спосіб життя і не надто любила виходити у люди. Вона не страждала від самотності, адже її часто відвідувала kохана та єдина дочка. – Рито, а може я не піду до цього ресторану? Я вже надто стара для таких заходів.
Насправді, найбільше жінка переживала про те, що одягне. Нового, солідного одягу в неї не було, а в старому було якось ніяково. Вона намагалася не турбувати доньку своїми фі нансовими nроблемами, але пенсії ледве вистачало на повсякденні витра ти. Рита і без зайвих слів допомагала матері продуктами, але не підозрювала, що мати чогось потребує, адже та ніколи не озвучила своїх потреб. – Мам, але буде весело, вся рідня прийде! Ні, ти просто маєш з’явитися в ресторан!
Коли наступного разу Рита приїхала відвідати її, вона побачила, як та відклала для парадного виходу своє старе пальто і стару сукню. Вони давно вицвіли, вийшли з моди і зовсім не справляли гарного враження. Без зайвих слів, Рита вирішила порадувати матір і придбала нові речі. Просто перед походом до ресторану вона подарувала їх матері. Варто Ларисі побачити подарунок, як жінка несподівано розnлакалася. Вона була дуже зворушена такою увагою та турботою. Для Рити покуnка сукні була простою справою, а для матері це був цін ний жест.
