Іван приїхав із міста до батька до села. Дали йому відпустку, він вирішив, що краще її провести в рідному селі. Батько відчинив двері і невдоволено глянув на Івана: -Ну й що, обіцянку не виконав? – почав батько. -Тату, ти чого? Півроку не бачилися, дай мені хоч додому пройти. Що за обіцянка? -Ти мені слово давав, після свого роз лучення, що довго холостяком ходити не будеш, вдруге одружишся. Ну і де твоя наречена? -А, ти про це … знаєш, не можу знайти. Зараз дівчатам тільки солідних і баrатих подавай, на простих роботяг не дивляться.
Батько впустив сина, вони сіли за стіл, почали вечеряти. І батько nродовжив: -От добре було в наш час. Ми зовсім інакше наречених собі шукали. -Це як ще? – поцікавився Іван. – Твій дід ще казав, яка перша баба переступить поріг твого будинку, та й стане дружиною. Раптом у двері постукали, потім увійшла бабуся-сусідка баба Марія. Батько з сином переглянулись і засміялися. -Че це ви смієтеся? Що трапилося? -Та нічого, баб Марія, жарт із сином згадали. А ти чого прийшла? -Думала за доnомогою звернутися.
Чоловік дах перекриває, ми самі у сусідки поки що ночуємо, а до мене сьогодні племінниця приїхала. Я забула її попередити, що ми поки що не вдома живемо. У сусідки більше місця немає, думала, може, у вас зможе вона залишитися. -Племінниця, кажеш? А вона заміжня? – спитав Іван. -Ні, молода, твого, Іван, віку. -Це добре. Так нехай приходить, я її свою кімнату віддам, сам на сіні посплю. А чоловікові передай, щоб не поспішав із дахом, хай довше робить. Племінниця баби Марії справді красуня, Івану одразу сподобалася. Вона такою ж простою дівчиною виявилася, як Іван, вони одразу порозумілися.
