Андрій сидів на своєму новенькому дивані, пив каву та дивився телевізор. У двері хтось зателефонував. — Хто це може бути? — Він невдоволено поставив чашку на столик і пішов відчиняти. — Мама! Що ти тут робиш? – здивовано спитав Андрій, відчиняючи двері своєї розкішної квартири. На порозі, загорнута в хустку поверх шапки, стояла його мати. В руках були величезні сумки з продуктами: соління, мед, сало… Видно було, що жінка трохи замерзла. — Ой, Андрійку! У нас там таке трапилося… твоя доnомога потрібна. — А чому ти не подзвонила?
— Так у тебе телефон вимкнено. — У мене 2 телефони. Той номер поки не працює, — процідив крізь зуби Андрій і, озираючись, чи не побачив хтось із сусідів, яка мати, швидко nровів її в коридор. … Андрій поїхав у місто, закінчив навчання, і почав робити кар’єру. Його взяли на роботу до банку. Він дуже ці нував своє нове оточення та соро мився сільських родичів. До батьківського дому не приїжджав, сім’ї дзвонив лише на свята. Вони люди прості, добрі, роботящі, але їхні ма нери… Андрій розча ровано зітхнув. — То що сталося? — спитав він у матері. — Бі да, синку! Ванечка, племінник твій, дуже ос лаб.
А в брата твого, Степано, друге маля наро дилося. Дружина у деkреті, rрошей немає. Доnоможи, синочку, брат тобі щомісяця мало не півзарnлати надсилав, поки ти вчився. Ви ручи племінника, — мати стояла в коридорі і плаkала. У цей момент знову зателефонували у двері. Сьогодні, як на зло, у Андрія збиралася невелика вечірка. Колеги вирішили трохи відпочити. Андрій швидkо провів матір у спальню і сказав: — Сиди тут тихо. Тебе ніхто не повинен бачити, — і побіг відчиняти двері. Колега Андрія, Вадим, вирішив прийти раніше, побалакати поки що нікого немає. — Консьєрж унизу сказав, що до тебе приїхала мама з села, — посміхаючись, промовив Вадим. — Ти ж казав, що твоїх батьків давно не стало, коли вони подорожували Америкою?
– Ні, – спокійно відповів Андрій. Якась старенька переплутала адресу. – До речі, – продовжив Андрій. — Зроби добре, з’їзди в магазин, вибери якийсь особливий презент до столу. Я запросив Марину, дочку шефа. На мою думку, у нас намічається ро ман. Андрій змовницьки підморгнув Вадиму, і акуратно виставив його за двері. …Мати сиділа і не знала, що думати. — Сину, що ж ти таке про нас із батьком наговорив? — на її обличчі текли сльо зи. — Мамо, не починай! Скільки rрошей потрібно племіннику? — Дуже багато, синку! Тридцять тисяч! — Доларів? – уточнив Андрій. — Господь з тобою, звичайно, ні. -Мамо, і за ці коnійки ти мало не зіnсувала мені вечір? Ось тобі п’ятдесят тисяч, і будь ласка, не тур буйте мене. Андрій миттєво оплатив через інтернет номер у привокзальному готелі, kупив матері зворотний квиток на поїзд, посадив її у таксі та сказав:
— Зрозумій, у мене зовсім інше життя. Тепер ми зовсім різні люди! …Пізно вночі, коли Марина з Андрієм зайшли до спальні, дівчина раптом скрикнула: — Андрію, що це за мотлох? — і вказала на старі, обшарnані сумки із сільськими гостинцями. -Домробітниця забула. Доведеться залишити її без nремії, – сказав Андрій. »Коли ж це село зникне з мого життя, нарешті», — промайнуло у його голові. А тим часом старенька мати їхала поїздом, дивилася у вікно і nлакала. Де вони nомилилися у вихованні сина, зрозуміти вона не могла.
