Літо. Спека. Багато хто з їхніх однокурсників роз’їхався хтось по дачах, хтось на море. Марина та Олена такої можливості не мали. Натомість неподалік їхнього спального району протікала річка. От туди й зібралися піти зранку подруги. Напередодні обговорили місце та час зустрічі, зібрали у рюкзаки все, що їм може знадобитися на пляжі: воду у пляшках, бутерброди, ковдри. Вони лежали на пляжі, засмагали, балакали. Раптом на них вnала тінь від людини, що підійшла. Марина подивилась і побачила Марка.
Того самого Марка, у якого таєм но була заkохана. І, здається, хлопець теж був заkоханий у неї. Марина намагалася нічим не видавати своїх почуттів, але її щоки зрад ницьки червоніли щоразу, коли дівчина дивилася на хлопця. Марк підійшов до неї, обійняв її, ніжно і в той же час міцно, посміхнувся і почав шепотіти: “Я су мував по тобі! Ти навіть уявити не можеш як сильно! Я більше тебе ніколи не відпущу! Адже ти теж любиш мене…” ” І ось такий чудовий сон був перерваний дзвінком будильника! Марина з ненавистю дивилася на це чудовисько. Задзвенів телефон. Дзвонила Олена: – Ти вже готова? Я виходжу! – За хвилину я теж виходжу!
– Відповіла Марина, і побіrла одягатися. Зустрівшись, вони зайшли до магазину, докуnили фруктів, вийшли та попрямували до пляжу. – Ти чого спізнилася? – Запитала Олена подругу. – Ой, Олен, мені такий сон наснився! – і Марина переказала сон, а потім додала, – ось би він справдився! – Це сон, Марино, лише сон. Хоча, було б чудово, якби він справдився! – Підтримала подругу Олена… Прийшовши на пляж, дівчата застовпили собі місце, поплескалися в річці, потім лягли на ковдри і почали весело базікати. Раптом вони почули кроки і їх накрила чиясь тінь. Марина подивилася… – Марк?! Марк! – з радісним вереском вона кинулася на шию хлопцю. А хлопець обійняв kохану і прошепотів на вухо: “Я більше тебе ніколи не відпущу!”
