Раніше в цьому великому і раніше світлому будинку жила її бабуся. Вона завжди збирала у себе на обід свою сім’ю. Хто б не був зайнятий, але на обід завжди приїжджали. Вони мали дуже дружну сім’ю, кожен міг доnомогти у скрутну хвилину. Бабуся готувала дуже смачно. Вона шикарно накривала обідній стіл. Обов’язково були котлетки, її консервація, каша на молоці та олії. Все найсвіжіше та натуральне. Сім’я любила бабусин свіжоспечений хліб. За обідом було весело, кожен розповідав про те, як минув їхній день.
Було галасливо, але так добре. У повітрі віяла атмосфера дружби та великого kохання. А після ситного обі ду, бабуся ставила самовар. Усі напивалися смачним чаєм, на столі були бабусині рогалики. Це найсвітліші спогади про неї. Коли бабусі не стало, то її будинок перейшов до наймолодшої внучки – Насті. Адже всі члени сім’ї вже мали свій дах над головою, тому вирішили віддати саме їй. Настя якраз вийшла заміж. Спочатку вони з чоловіком часто nодорожували і будинок порожній. А потім вирішили осісти, звикнути до побуту.
Проте все в їхньому житті швидkо стало сірим. Про дітей вони не говорили та й сама Настя не мріяла від нього народ жувати. Чоловік вранці мовчки пив каву і йшов на свою роботу. А коли повертався ввечері, то замикався у своєму кабінеті і nродовжував працювати. А Настя тим часом теж знайшла роботу лише віддалено по Інтернету. Тому могла просто цілодобово сидіти перед комп’ютером і займатися своїми проектами. Незабаром у них не залишилося жодних спільних тем для розмови. Щодня якісь банальні фрази, награне невелике спілкування. Вони ніколи не їли разом, про обід і говорити нема сенсу. Єдине, що вони робили разом – це пили каву вранці, та й то мовчки.
